Розділ 7. Живим чи мертвим?

Факт 7. Індіанці черокі не полювали на вовків, вважаючи, що брати убитих стануть їм відомщати. До того ж, зброя, якою був убитий вовк, вважалася зіпсованою.

Хоча сонце піднялося вже доволі високо і ранкова свіжість поступилася насуванню денної спеки, від переляканого виразу обличчя Сірого у хлопців мороз пробіг шкірою.

– Це Валет? – обережно запитав Молот, наче остерігаючись розбудити заснулого. – Що він сказав?

– Запропонував нам пошукати Лисого в морзі, – зціпивши зуби, прогарчав Сірий.

Наче за невидимим сигналом уся банда вовченят згуртувалась біля свого ватажка.

– Це блеф, вони просто нас залякують, – переконував себе й хлопців Пушкін, прагнучи заспокоїти ватагу.

– А якщо ні? – важко дихаючи від сліз, які його вже душили, запитав Кіт. Він добре знав, якими нещадними бувають дорослі.

– А якщо ні – тоді пошкодують, – насупившись, процідив Молот. – Я їх на шматки порву і собакам згодую.

Сповнений рішучості, Сірий обвів хлопців поглядом і зупинився на наймолодшому.

– Алмазе, ти залишишся тут разом із Котом і Настею.

– Дзуськи, я з вами, – обурено надув щоки хлопчак.

 – А я сказав...

– Та хай йде, – Молот дружньо поплескав командира по плечу.

Алмаз із надією глянув на ватажка. Він знав, що Малюк завжди був на його боці, а якщо ще й Молот заступився, тоді Сірий точно не відмовить у проханні.

– Гаразд, нехай іде, – піддався на вмовляння ватажок.

Алмаз хоч і маленький, зате досить спритний і кмітливий хлопець, з таким не особливо треба няньчитися. До того ж він тямить, коли варто накивати п’ятами, а не втручатися в розбірки старших.

Отримавши дозвіл, Алмаз навіть підстрибнув від радості, але згадавши через що здійнявся такий ґвалт, глянув на похмурі обличчя друзів і негайно прибрав усмішку з лиця.

Настя утрималася від розпитувань і не намагалася приєднатися до хлопців, розуміючи, що в бандитських розбірках від неї толку ані крихти. А ось Кіт хотів би піти з хлопцями, та прогулянка після пограбування ще нагадувала про себе тупим ниттям у паху. Після операції він не міг ходити далеко, а на таксі його ніхто не кататиме.

Єдине, що Кіт міг зробити для хлопців, так це виконати доручення Сірого, і цей клопіт заволодів ним після відходу вовченят.

Хоча в банді його і вважали комп’ютерним генієм, проте Коту, як самоучці, все ж не вистачало знань, інакше б він відразу виявив шпигунську програму. За кожним його кроком пильно стежили двоє людей у будинку, зовсім недавно пограбованому вовченятами.

– Я думав, хлопчик реально набив руку, а він ще геть сисунець. Так він ніколи не зламає їхній сайт, – критично скривився старий Семенович. – Я от думаю, може допомогти?

– Не треба! – зупинив власник будинку дружній порив напарника. – Мізки у нього є, не дарма ж олімпіади вигравав. Своїм втручанням ти тільки нашкодиш хлопцеві. Так він точно нічому не навчиться.

– Як скажеш, Лисе. Ти у нас бос, – погодився Семенович і знову став спостерігати за слабкими потугами хлопця. Але пасивне споглядання незабаром його втомило. – Може хоч допоможемо пацанам разібратися з цим виродком Валетом?

– Самі впораються.

– Цей покидьок реально може занапастити Лисого, – не вгамовувався старий.

– У бою перемагає найсильніший. Нехай покажуть себе у ділі. Слабаки мені не потрібні.

– Так вони ж ще діти.

– Не діти, а малолітні злочинці.

Не бажаючи більше відповідати на заперечення, Лис звівся і вийшов із кімнати, а Семенович тяжко зітхнув і знову втупився в монітор. Вкотре він придушив у собі співчуття і підкорився тому, чиї накази багато років беззаперечно виконував.

А вовченята й не чекали ні від кого допомоги, вони звикли самі вирішувати свої проблеми. Ось і зараз всі разом підбігли до двоповерхової будівлі моргу і скупчилися біля вхідних дверей. Сірий смикнув двері – замкнено. Дзвінка ніде не виднілося. Молот злегка відштовхнув ватажка і несамовито взявся гатити кулаком по дверях – навіть після цього ніхто не відчинив.

Феррарі, Жека і Алмаз залишили злам центральних дверей старшим, а самі побігли нишпорити, як іще можна потрапити всередину. Будівля була допотопна – ще зі старою товстою цегляною кладкою з широкими підвіконнями і подвійними вікнами, між якими цілком міг поміститися Алмаз, от тільки металеві решітки не дозволять йому пробратися.

– Сюди, – Пушкін свиснув, аби привабити увагу хлопців.

Він вказав на вікно на другому поверсі без ґрат з відчиненою кватиркою. Всі вовченята стовпилися біля вікна, лишень Сірий і Молот залишилися біля дверей.

– Я ж казав, що стану в пригоді, – усміхнувся Алмаз своїм беззубим ротом.

Малюк сів біля вікна, склавши руки так, аби Алмазу легше було залізти йому на спину.

– Жеко, страхуй його, – скомандував Малюк, коли Алмаз випростався на повний зріст, стоячи у нього на плечах.