Розділ 1. Пограбування

Факт 1. За певних природних умов вовки можуть почути звуки на відстані 9 км у лісі і 16 км на відкритій місцевості.

Стукіт підборів по бруківці луною котився над безлюдною вулицею. Спершу було карбований упевнений крок струнких дівчачих ніжок небавом змінився на боязке дріботіння. Лариса стривожено глянула на двох хлопців, які йшли тротуаром на протилежному боці. Їм обом було не більше шістнадцяти, і, здавалося б, дорослу дівчину не мусили лякати школярі, якби це не була глупа ніч, а хлопчаки, скидаючись на хуліганів, явно намірились побешкетувати.

Серце Лариси зайшлося, мов у бігуна по закінченню дистанції. Ще кілька метрів – і єство не витримає такого шаленого ритму. Її щоки палали, чоло зросилося холодним потом, а руками й ногами пробігли дрижаки. Дарма вона відмовилася від пропозиції шефа провести її. Цей старий шкарбун давно поклав на неї око, та дівчині завжди вдавалося уникати його лабетів. Вона тримала дистанцію на роботі і всіляко ухилялася від настирливого начальника поза офісом. Однак корпоративи – цілковито інша справа. Там розмивається грань між начальником і підлеглим, зникає субординація. І, прикинувшись захмелілою, вона змогла різко відшити настирливого ловеласа.

Якихось п’ять хвилин тому Лариса почувала себе переможницею, яка здолала злостивого дракона. Вона, сп’яніла від викиду адреналіну, гордовито вийшла з ресторану і, тріумфуючи від успіху, пройшла лишень із сотню метрів. І ось на безлюдній вулиці побачила двох підлітків, чий зовнішній вигляд відразу ж протверезив дівчину. Мить. Усвідомлення реальності. І замість насолоди перемогою відчувався лише жалюгідний гіркий присмак. Ліпше б вона витерпіла десять хвилин п’яних залицянь боса, ніж тепер важити якщо не життям, то честю.

У голові навспак крутнулося колесо подій, що передували опівнічній прогулянці. Мов на зло, сьогодні вона надягла на зустріч співробітників вельми відвертий наряд. Лариса милувалася своїм відображенням перед тим, як вирушити на корпоратив, і геть проігнорувала зауваження мами, мовляв, спідниця занадто коротка і топ без рукавів безсоромно оголює її тіло. Однак дівчина навідріз відмовилася перевдягатися, і на вечорі, як і очікувала, була в центрі уваги, обсипана компліментами не лише колег і партнерів компанії, а й навіть заздрих подруг.

А ниньки їй і самій здавалося, що її тіло надто вже відкрите. Тож не дивно, що кримінального вигляду підлітки, вештаючись вулицями у пору сну слухняних діток, можуть поглумитися над беззахисною дівчиною.

Вона зненацька зупинилась і подивилася на хлопчаків, вони теж стали і прикинулися, що розглядають припарковану прямо на тротуарі дорогу іномарку. Лариса пройшла кілька метрів і знову різко спинилася. Хлопці ступнули кілька кроків і вкотре зробили вигляд, що зацікавлені вже іншою автівкою.

Ситуація загострювалася щосекунди. Відстань між ними неухильно скорочувалася, і ось, коли від сумнівів у переслідуванні не залишилося й сліду, несподівано з’явився порятунок. Не бажаючи під’їжджати до заставленого автомобілями входу в нічний клуб, хлопець Лариси припаркувався біля входу в сквер, вийшов з автомобіля і невдоволено втупився у  наручний годинник.

Таких палких обіймів, тремких поцілунків і щастя від зустрічі, випромінюваного Ларисою, він давно не мав. Трохи приголомшений шалом своєї дівчини, хлопець галантно відчинив перед нею дверцята машини. Уже сидячи в салоні, опинившись під захистом свого бойфренда, дівчина мусила була б розслабитися, та нове почуття тривоги скувало її тіло. Лариса глянула в сторону парку, стараючись розгледіти в темряві насаджень, що соталася крізь світлову стіну придорожніх ліхтарів, отого звіра з хижим поглядом, який пильнував кожен її крок. Але ніч ревно стерегла секрети.

Пара очей небесної синяви, у пітьмі ставши блякло-сірими, справді спостерігала за цими подіями з висоти одного з пагорбів, що розкинувся на берегах величного Дніпра стольного граду Києва.

Однак дівчина, виснажена нервовим напруженням, помилково приписала собі інтерес з боку прихованого звіра. Аж ніяк не її краса привернула увагу високого хлопця з довгим до плечей русявим волоссям. Він стежив за двома підлітками, які снували біля залишених під опіку ночі машин.

– Жеко, глянь, ще один патріот, – шістнадцятирічний чорнявий хлопець середнього зросту мав непропорційно короткі ноги, що контрастували з добре розвиненою широкою спиною. Він кивнув на сріблястий полиск емблеми тризуба у пащі Мазераті, роззявленій у сором’язливій усмішці. – І хто це тебе отак неважнецьки приткнув?

– Чому ж приткнув? – байдуже зиркнув Жека на предмет захоплення друга. Чотириколісні засоби пересування його не цікавили й на крихту. Жека був одягнений як типовий скейтер. Його одяг хоч і був дорогим, та вже добряче зносився і вицвів на сонці, а у фірмових кросівках навіть з’явилися дірки на пальцях. Тож не дивно, що стильна красуня, вийшовши з ресторану, узріла в ньому голодранця.

– Аякже, це ж така принада для злодюг, – хмикнув низькорослий хлопчина. Для нього весь світ вимірювався автомобілями, всі думки були лише про них, тому друзі й охрестили його Феррарі.

– Дивись, он камера і ондечки, а ще у тих тачок явно реєстратори пишуть, от хазяїн і вважає, що застрахувався, – криво посміхнувся Жека. Така гримаса була геть неприродною для яскраво вираженого інтроверта. Те, що він вирішив озватися, свідчило про міцну дружбу хлопців.

–  Оце так лох! Типу, нас це зупинить, – розреготався Феррарі.