Розділ 8. Втеча

Дарина Люта

липень 2013 рік

Чому він пішов назад у лікарню? Це все так невчасно! Ні, перетягнути Артура на свій бік це, звісно, гарна ідея, але в нас немає на це часу. Мабуть, доведеться бігти сьогодні вночі. Я нервово покусую губу, відчуття тривоги не відпускає. Ховаю поцуплену запальничку в кишеню, про всяк випадок. Схоже, що час діставати мій арсенал на випадок втечі, та робити ноги. Сподіваюся, що Тася зможе самостійно пересуватися, у своєму нинішньому стані я навряд чи зможу її нести. Не впевнена, що її організм зміг впоратися з тією жовтою речовиною, навіть зі зменшенням введеної дози.

У моєму плані втечі, як і раніше, є кілька великих дірок, але шансів виправити його або змінити, хоч трохи, вже майже немає. У містечку була охорона на оглядових вежах, три машини, що об'їжджають усю територію раз на пів години з інтервалом у десять хвилин, ще є собаки та два паркани на кордоні поселення. Один півтораметровий, другий триметровий, та ще й із шипами й під напругою. Чисто теоретично: з камерами по території та парканом під напругою можна впоратися підривом підстанції. Але практично – чим її підірвати? Підстанція розташована досить далеко від центру і лікарні, невелика будівля, замкнена на товстий ланцюг зі міцним замком. От скажіть, звідки я маю знати, як підривати підстанції? А як зламувати замки? Я явно вчилася не тому, що мені потрібно.

Є, звісно, надія на силу Тасі в плані розриву ланцюга, але, якщо вона все ще слабка, я приготувала металевий прут, відламаний від чийогось зламаного паркану – буде ломом. Але далі що? Чи вистачить двох пляшок медичного спирту, пляшки звичайної соняшникової олії, та банки лаку для волосся? Ще є кілька запальничок і кілька пачок сірників. Здається, я сильно захопилася крадіжкою того, що криво лежить, у мене зібрався цілий арсенал. У нас є кілька годин, до того, як стемніє, і найкраще йти за північ, коли людей на вулицях уже точно не буде.

До дверей палати підходжу вже вся на нервах, раз по раз прокручуючи деталі плану, дедалі сильніше розуміючи, що справа – провальна. Якби не ця поїздка, ще б кілька днів, і я б була впевнена, що все вийде. Та ще сьогодні зміна не тієї медсестри, яка спить на посту. Усе складається погано для мене.

Артура в коридорі немає, невже пішов? Від радості зайшла в кімнату бігом, щоб побачити досить дивну картину. Тася втиснулася в ліжко, Артур нависає над нею, спираючись руками на спинку ліжка. Судячи з обличчя хлопця – він злий, судячи з дівчини – вона теж. Я щось пропустила?

– Чому? – каже він, не відводячи від неї погляду.

Щось від їхньої напруги мурашки по шкірі пішли. Мені піти й не заважати їм? Артур хапає її обличчя руками, відриває від подушки, щоб дивитися в очі. Я помічаю, що в Тасі очі червоні з витягнутою зіницею, вона ж нас так спалить! Казала ж їй, не показувати, що вона може обертатися перевертнем! Андрій казав, що після жовтої гидоти перевертні не можуть змінювати іпостась із людської на тваринну. Шукаю поглядом що-небудь, що могло б його вирубати, здається, до ночі немає сенсу чекати. Зачиняю за собою двері, крім табурета в очі нічого не впадає. І ось коли хапаю його, чую вперше за стільки місяців голос Тасі, причому запитання звернене до мене.

– Навіщо ти йому збрехала? – я навіть табуретку впустила, хоча ось-ось збиралася вдарити хлопця, який нічого не підозрював.

Артур розігнувся і повернувся до мене, і дивляться ці двоє на мене так, ніби я тут головне зло. Чому я завжди виходжу крайньою?

– І як давно ти можеш розмовляти? – вирішую злегка змінити тему, бо все йде ще більше не за планом. Невже не можна було побути німою ще один день?!

– Не змінюй тему, я хочу знати, що насправді відбувається. Я ніколи не бачив тебе раніше нового року, то якого біса ти в мене, як висловилася Дарина, закохалася? – він повертається до неї знову, нерозумно підставивши мені свою спину.

Беру стілець, але Тася знову все псує своєю відвертістю.

– Я не люблю тебе, мій звір любить, – б'є себе по грудях кулаком.

Немов карає свого звіра. Не зрозумію, хіба вона не цього хотіла? Зв'язування і свободу від зграї божевільного альфи? Що, дитинко, вийшло не те, чого ти хотіла? Так буває, якщо не усвідомлюєш себе і дієш тільки у своїх інтересах. Так буває, коли вперше за довгий час чиниш егоїстично. По спині проходять мурашки, я і розумію її, і не розумію водночас. Ми схожі, жертви власних вчинків, які не вміють визнавати помилок.

– Що значить звір? Ти і є звір! Ви ж одне ціле! – Артур скуйовджує своє волосся, розгублено дивлячись то на неї, то на мене.

– Ми не одне ціле, звір з'являється, коли...

Голосно скріплю табуреткою, щоб вона не бовкнула зайвого. Зустрічаюся поглядом із Тасею, натякаючи мовчати, і вона більше не намагається заговорити.

– Людина окремо, звір окремо,  – кажу замість неї, впираючись руками в поручень ліжка.

 – Не розумію, чому твій звір... – схоже я тільки ще більше його заплутала.

– Уся справа в запаху, у них зносить дах через нього. Звір може полюбити людину тільки через запах, але людська частина ні, – пояснюю замість Тасі, а то відчуваю, що знову йому не те що-небудь скаже.

– Запах? – яке він обличчя зробив, прямо як я, коли зрозуміла, що треба від мене Каю.

Хоча, що тут казати, досі не розумію і не хочу розуміти, що йому треба. Та чи треба уже взагалі?