Розділ 55. Мовчання

Дарина Люта

січень 2013 року

Її слова звучать логічно, вовку не потрібна клейонка. Але навіщо її вовчиці я? Навіщо було кидатись на мене? Вона ж намагалась мене роздерти на шматки, мало ребра мені не зламала! А тепер ще й звинувачує мене у всьому.

— Через мене? — повторила її невинну фразу. Потім знову і знову, поки не встала, відчуваючи, що мене вже нічого не утримує.

— Дар, ти чого? — здивовано кинула вона, а я схопила з полиці флакон парфумів і кинула в неї.

Вовчиця ухилилася, але я не вгамовувалася. Усі межі просто стерлись, чи то від нахабства сестри, наче це була остання капля в цьому божевіллі. Щось ще полетіло в сестру, слідом за духами, але також не потрапило в ціль.

— Ти мало не вбила мене! І так легко про це говориш? ТИ ЩО ЗОВСІМ З ГЛУЗДУ З'ЇХАЛА?!

— ЦЕ ТИ З ГЛУЗДУ З'ЇХАЛА!!! — закричала вона у відповідь, відходячи назад у кімнату. — Чого кидаєшся, дурепо?!

— Я тобі багато чого могла пробачити, багато чого, Руслана! Але цього не пробачу! Не звинувачуй мене в тому, у чому я не можу бути винна! Чуєш?! — погрозила їй вішалкою від одягу, наступаючи. – Я не заставляла кидати свого хлопця, гнатися за мною і намагатися мене ЗАГРИЗТИ!

— А ти нічого не наплутала, сестричко? Адже я сильніша, набагато сильніша за тебе! Не заривайся, вважаючи, що зараз прискаче твій білявий і врятує тебе! — вона розправила плечі, погрожуючи, але я занадто зла, щоб звертати на її слова увагу.

— Ну, давай! ДАВАЙ! Вдар мене знову! Ти вже раз мало не вбила мене, знову хочеш? — розкинула руки в сторони. — Так давай же, давай! Чи ти думаєш, що мені було смішно, коли ти гралася зі мною? Мені, по-твоєму, було смішно, зі зламаним ребром і вивихнутим плечем бігти від тебе? Та я спати після цього нормально не можу! А для тебе це просто… жарт?!

— От не треба мені тут заливати! З ним ти спиш нормально! А це означає, що тебе влаштовує те, як він із тобою чинить. Ти мазохістка, Дар! Визнай же, визнай! І перестань мені тут говорити про зламане життя! Це ти мені все життя поламала! Ти та твоя божевільна матінка! — крикнула вона, і я мимоволі помітила, як витягнулися її зіниці та потемніли вени на руках.

— Причому тут моя мати?! – уже тихіше спитала, але все ще не стримуючи емоції.

Сестра різко видихнула і відвернулася, та всього на мить. Вона так різко повернулась назад, що я відмахнулась від неї.

— Вона і дідусь разом зробили зі мною це! Вони навіть не думали про те, що буде зі мною. Усе що вони хотіли — уберегти бідну плаксу Дарину! Ще б пак, для діда ти була єдина вовчиця в посліді, його чортова гордість! Хто для нього була я? Всього лиш одна з «пустих» онучок… А я? Що отримала я від цього?! Вовчу іпостась, яку я не можу контролювати! Дід мертвий, мама твоя зовсім збожеволіла, але ти… Ти мені все життя будеш винна! Зрозуміла, сучко?! — проричала вона, находячись на грані.

Я розсміялася, голосно і награно, схопила її за руку і повернула до себе. Риси обличчя сестри спотворені трансформацією, темні волоски проступили майже по всьому тілу.

— Ти думаєш, я хотіла цього?! Хотіла, щоб ти зайняла моє місце на тому ритуалі?! Ти що, зовсім мізки собі відбила, сестричко? Та я б із задоволенням помінялася з тобою місцями! Ти навіть не уявляєш, як часто я мріяла бути на твоєму місці! А те, що створив дід і моя мама, зробило мені набагато гірше, ніж тобі! Ти навіть не уявляєш, як я хотіла бути з ним. Як хотіла, щоб нас пов'язував хоча б щось! Адже я кохала Юру, а не гралася з ним, як ти, через ущемлену гордість, — язик заплітався, не знаю, як я взагалі змогла вимовити те, що збиралася.

Після цього Руслана майже перетворилася, штовхнувши мене перед цим на підлогу. Вона зігнулася на карачки, при цьому її руки ніби неприродно витягнулися, а спина вигнулася. Мені здавалося, я чую, як хрустять її кістки. Освітлене волосся сестри раптом почало рости, а риси обличчя подовжуватися.

— Але ж я відступилася від нього, Руслана! Коли зрозуміла, що він мене ніколи не покохає. Зрозуміла, що у вас набагато більше спільного: ви однаково маніпулюєте людьми, та їх почуттями. Але ж ти навіть не подумала його любити, тільки виставляєш його як червону ганчірку! Мовляв: Дарина дивись, що в мене є, а в тебе немає! Та, як так можна?! Я ж не залізна! Скільки можна над мною знущатися?!

Вона перетворилася повністю, і я майже відразу впізнала її вовчу іпостась. Більша за Тасю, загривок білий, напевно, це волосся самої сестри. Сукня на ній порвалася і висіла клаптями. Вовчиця заричала на мене, і я зрозуміла, що час тікати. Але, оскільки ми обидві були п'яні, мене хитнуло не в бік дверей, а в бік кухні. Її теж занесло в кут, так що вона зірвала всі вішалки з одягом і заплуталася в них. Шлях до дверей був відрізаний, тож побігла на кухню і схопила з плити перше, що потрапило під руку — чавунну сковорідку. Як виявилося, якраз вчасно, оскільки варто було мені повернутися, вона вже була за спиною. Величезні зуби були так близько, що я з переляку замахнулася і приклала вовчицю по голові.

Величезне волохате тіло звалилося на диван, кілька разів завило і перетворилося на сестру. Руки тремтіли від напруження та гуділи після удару, а сковорідку я стискала так, що кісточки побіліли. Замерла коло неї, все чекаючи нападу, але сестра не рухалася. Зовсім не рухалась. Чомусь я навіть подумати не могла, що радянська чавунна сковорідка на таке здатна — зупинити величезну вовчицю з одного удару.

Сестра все не рухалася, а адреналін із такою швидкістю бив у скронях, що я почала стрімко тверезіти, і весь жах того, що відбувається, вдарив мені в голову. Підійшла до неї, легенько перевернула її з живота на спину. Збоку на обличчі сестриці красувалася величезна шишка, таких розмірів, що я не на жарт злякалася. По дурості я з чогось вирішила, що якщо вже Руся вовчиця, то нічого страшного трапитися не може, а тут на тобі — вона знепритомніла. Приклала долоню до її шиї, намагаючись намацати пульс, але його не було, чи то я надто незграбна. Власне серце калатало в вухах від переляку, та скільки б я її не трясла, вона не приходила до тями. Схопилася за телефон, збираючись зателефонувати до швидкої, але руки самі набрали зовсім інший номер.