Розділ 54. Нахідка

Дарина Люта

січень 2013 року

День минав за днем, перетворюючи моє життя в каторгу. Щоб платити свою частину оренди, прийшлось попроситись назад на заправку й забрати всі нічні зміни. Через те, що хворий на голову перевертень мене ув'язнив, я не змогла працювати й навіть попередити про те, що йду з роботи. Останнє до речі не на зле. Так хоч мене не звільнили одразу, а просто завантажили нічними змінами та зняли премію на декілька місяців вперед. Одне лихо від чортового альфи, і тут мені життя спротив! У мене, звичайно, була думка все кинути й вернутись додому, та не сподобалась мені риторика Рената. Про його домовленості з дідом мені нічого не відомо, тож не варто так ризикувати. Про те, що він вважає, що це через мене його внук залишив зграю навіть згадувати не варто. Краще мені не попадатись йому на очі, та й не тільки йому. Є ще дехто, кому б я не хотіла попадатись на очі, та він весь час заправляється на моїй заправці. І ні, це не альфа-козел, останній наче зник з цього світу, хоча недавно весь час очі мозолив.

Вперше він явився днем, в такому виді, наче безпробудно пив останній тиждень, та я все одно його впізнала. Надто часто намагалась не попадатись Леву Вікторовичу на очі, щоб не викликав лишній раз до дошки, але ні разу не вийшло. Тремтячими руками він протягнув свою кредитку, назвав кількість і марку бензину, а потім утупився на мене очима. По шкірі пішло таке неприємне відчуття, не кожен покупець так дивиться на тебе. Ти всього лиш обслужний персонал, з нами навіть рідко вітаються, не те що дарують таку увагу. Мені нічого не лишалось як тільки удавати, що я його не впізнала. Навіть коли він раптово почав тягнути з тим, щоб взяти карту з чеком й піти нарешті до своєї бісової розвалюхи!Наші погляди зустрілись, я плакала декілька ночей поспіль, й погано спала, але навіть попри втому його неприязний погляд заставив мене здригнутися. Він наче знає, що останню лабораторну, що я списала з інтернету, та здала йому перед канікулами. З вищою математикою у мене не клеїлось, та якось не до неї було в останній час, поки сам учитель про неї не нагадав. 

Отже, він дивиться на мене, я дивлюсь на нього. Іскра, буря емоцій. Я вже подумки думаю, як буду перепрошувати за списану лабораторну і тут до нас підходить Василь. Він весь час треться поблизу, наче йому медом намазано, але ніколи не переходив межі. Думаю йому дуже кортить дізнатись від мене що там з Русланою відбувається, та я й сама не знаю. Та вперше за весь час була рада його бачити.

— Я можу вам з чимось допомогти? – спитав він, все ще видихаючи дим, хоча цигарку уже потушив. На ньому наша форма і густа щетина, чоловік явно себе запустив. Та професор запустив себе не менше. Він дивно подивився на менеджера, потім на мене, взяв свою кредитку з чеком і пішов до своєї старенької машини, з розбитою задньою фарою. Декілька секунд і він газонув з місця так, наче за ним гониться поліція.

— Якийсь дивак, — відізвався Василь, дивлячись в слід машині, після чого повернувся до мене в кабінці. Він явно збирався щось спитати, та не став. Я його не квапила, просто натягнула посмішку, попутно перевіряючи останні чеки по картці. Дивно, карта була не на ім'я професора, а якоїсь жінки. Він напевне одружений. Та щось дуже не доглянутий, з іншої сторони Василь теж одружений, та щось він не виглядає доглянутим, особливо в останній час.

— Як там Руслана? У неї все добре? –  він все ж наважується спитати.

А чи не це причина його убогого стану? І що ж мені йому відповісти? Її буквально переслідує один перевертень, та й вона не сказати що цьому проти. Вона навіть пускає його в наш дім, так що ця парочка займається своїми «серйозними розмовами» мало не кожен день, точніше мій вихідний. Вони мене обоє уже до ста бісів дістали! Одна ниє який він скучний, і плювати їй на те, що вона там в якомусь ритуалі брала участь. Другий все зі своєю гордістю справитись не може, як так його не хочуть і не люблять, хоча по вовчому тим ритуалом вона мало не його дружина. Мало того, Руслана ще й по клубах почала ходити, свою свободу вигулювати, з моєї легкої подачі. Так що новий епізод «Санта Барбари» зустрічає мене кожний вихідний. Там все: скандали, бійки подушками та биттям посуди, та сльози над розбитою улюбленою чашкою. Історія в якій немає поштовхів, хіба що вони мені про них не говорять. Особливо після того, як я обох вигнала на вулицю. У мене була добова зміна, мені нещадно хотілось спати, а вони почали мірятись кількістю колишніх. Та й Руслана візьми та ляпни, що Юра може подобатись тільки таким убогим, як я, і то не довго, поки не зустріла «справжнього чоловіка». Під «справжнім» вона мала на увазі альфа-козла, вона ж поняття не має, як і решта, наскільки багато в ньому лайна. От не витримала я, вони ж весь час чомусь намагаються втягнути мене у свою «Санта-Барбару», а у мене і так багато власного ... того самого. Воно на очі не попадається, та в душі все спаплюжено.

— Більш-менш, — відповіла, не вдаючись у подробиці. Якраз під'їхала нова машина і розмова мала бути закінченою.

— А у тебе? – неочікувано спитав Василь і я зрозуміла, що ніхто весь цей час не питав мене, як я. Ні батько телефоном, ні брат, який більше не появлявся й не дзвонив, ні навіть Юра з Русланою, що весь час мозолили очі. Їм всім було байдуже, як і в цілому Василю, та він хоч спитав. Я усміхнулась і кивнула у відповідь, коли водій уже підійшов до каси. Ніколи ще я не почувалась такою одинокою і нікому не потрібною, та це був лише початок.

За канікули Лев Вікторович заправлявся у мене ще пару раз. Це було днем, і в потоці, та я все одно помітила, що він спеціально чекає в черзі до моєї каси, навіть якщо там більше людей. У мене ледве інфаркт не стався, коли видаючи чек, він сказав, що маю підготовитись до результатів своїх рішень. Точно говорив про лабораторну роботу! Я її точно не зможу переписати самостійно! Та чого ж він так мене не любить?! Так що останні вихідні я провела за навчанням, проклинаючи Лева Вікторовича і вищу математику.