Розділ 47. Вистава

Дарина Люта

січень 2013 року

Не скажу, що мені було страшно, страху не було. Була рішучість, настільки сильна, що я не змогла заснути від енергії, яка звідкись взялася. Марго спала в спальнику за ширмою, більше нікого в нашому наметі не було. Але судячи з того, як кричали та співали вовки на вулиці, їм явно було весело. Іноді вони шуміли так голосно, що я могла розібрати уривки фраз: "Бий його", "ось так", "альфа"!!!

Вони так кричали, що я майже не дивувалася, що до самого світанку ніхто так і не повернувся в намет. Кілька разів була думка втекти через дірку, зроблену Юрою, але я відкидала її як не розумну. Тоді в очах вовків я перетворюся на здобич, і коли вони помітять мою пропажу, то з великим азартом кинуться в погоню. А мені їхній азарт і запал не потрібен, мені взагалі ніхто з них не потрібен.

У голові я продумувала план, робила його все краще і краще. На світанку руки почали нервово бити дріб по тарілці з їжею, до якої я так і не доторкнулася. Піднялася на ноги та прошмигнула за ширму. Марго тихо спала, на її обличчі залишилися сліди косметики, нібито перед тим, як заснути, вона довго плакала. Дивна вона жінка, дивна. Ось що з нею життя серед вовків зробило! Це ще добре, що вона така стійка, будь-яка інша давно б зламалася. Без сорому й уколу сумління відкрила її валізу, яку вона залишила в кутку кімнати. Одяг, в основному теплий, це добре. Порилася і знайшла невелику скриньку з косметикою — те, що треба. Розчесала волосся, потім дбайливо прибрала його в тугий пучок на потилиці. Кирило якось обмовився мені, що вовкам подобаються дівчата з розпущеним волоссям, бо так їхній запах відчувається ще сильніше. Мені ж така розкіш була не потрібна. Найменше мені хотілося дати їм зайвий привід подумати про мене, як про здобич. Зняла пластир зі шкіри, рани не загоїлися, жодна не загоїлася, що злегка тішило. Але те, що вони затягувалися швидше, ніж раніше, я чомусь зрозуміла. Безжально розколупала їх ножицями, ризикуючи тим самим викликати зараження і запалення. Боляче було зовсім небагато, тож я тихо стерпіла це.

Тільки рана на внутрішньому боці стегна боліла, бо мені довелося тяжко, поки дісталася сюди. Кров'ю прикрасила футболку брата. Каю не сподобався запах моєї крові, може й іншим не сподобається. До речі, треба б ще щось одягнути. Порилася у валізі, дістала величезних розмірів светр, піде. Під нього напнула купу одягу, зверху вдягла светр. Відчула себе капустою і пошкодувала, що не маю великого дзеркала, щоб оцінити настільки товстішою я виглядаю.

— Що ти робиш? — почула за спиною сонний голос Місис Тактовність, коли руки дісталися косметики.

— О! Ви прокинулися! — зраділа я, бо фарбувалася я лише одного разу на новий рік і дуже невміло. — Допоможіть мені!

Вона здивовано втупилася на мене, і трохи загальмовано вибралася зі спальника і присіла поруч зі мною на іншому. Ми обидві втупилася на розкриту валізку і невеличке дзеркальце в ній.

— І що ж ти задумала, товстунко? — усміхнулася жінка зацікавлено і трохи здивовано.

Посміхнулася у відповідь, бо сама згорала від передчуття. Я повинна слідувати своєму плану, як актриса слідує сценарію, а для цього мені потрібен відповідний антураж.

— Зробіть так, щоб я виглядала старшою і жалюгідніше навіть чи я є, — відповіла я усміхаючись.

— Навіщо старшою? — запитала вона, взявшись за тіні.

— Так треба, щоб сильніше було видно, що я вже не підліток. І синці, до речі, не завадило б підмалювати, — критично оглянула своє відображення в дзеркалі.

Місис Тактовність взялася за роботу, і на якийсь час я відчула себе лялькою в її руках. Вона нанесла якісь дивні засоби, від чого моя і так бліда шкіра стала ще блідішою, як у небіжчиці. Трохи підмалювала невеликі шрами, тож їх стало ще більше видно. Шрам від скла внизу щоки не чіпала, я і так сильно його розколупала, так що він здавався зовсім свіжим. Марго намалювала мені зморшки, зробила губи ще більш блідими, маленькими та непомітними, підмалювала темні кола під очима, додала на вилицю і лоб парочку синців. Шию розфарбувала сильніше, щоб жовті синці свіжими здавалися. Коли вона закінчила, я ледве впізнала себе в дзеркалі. Я виглядала старшою, набагато старшою, років на тридцять, не менше. При цьому здавалося дуже замученою і нещасною, попри те, що посміхалася. На волосся нанесли якийсь гель, від чого те стало тьмяним, майже чорним. Марго врахувала всі мої побажання й особисто допомогла залізти в п'яту пару штанів, усучивши до того ж мені щільний червоний пуховик, який, навіть якби я захотіла, не змогла б застебнути, оскільки руки не могла підняти. Почувалася капустою, і плювати. Задоволено оглянула себе в дзеркало, а Марго тим часом рилася у валізі.

Нарешті вона розігнулася і з задоволеною усмішкою бризнула на мене з пляшечки парфум. Запах у нього був настільки різкий, що ми з нею майже одразу почали чхати.

— Що це? — запитала в неї, навіть розплакавшись.

— Я ж сюди не перший рік їжджу, тож мені потрібен засіб самооборони. Це і є він! Нюх у вовків набагато сильніший, а від запаху цих парфумів вони страждають набагато сильніше, ніж інші. Жоден не підійде до тебе близько, поки ти ними пахнеш, перевірено! — вона посміхнулася і передала мені флакон.

Покрутила пляшечку в руках. Ану ж і справді допоможе? Відкрутила розпилювач і щедро полила парфумами свою шию, волосся й одяг, під кашель і охи Марго.

— А ти не перестаралася? — запитала жінка, затискаючи долонею рот і ніс. Посміхнулася їй безтурботно, з моїм-то смородом і п'яти пляшок, напевно, буде мало.