Розділ 41. Перепона

Олександр Хмельницький

грудень 2012 року

— Це любов, —  чую і здригаюся всім тілом.

— Хто тобі сказав? —  повертаюся до співрозмовника, ледве справляючись з гнівом.

— Це вона, — повторює Іван, насупившись. — Я знаю.

Він намагається щось доказати мені, коли має доказувати іншим, але не може навіть самому собі. Впертий, гордий, поборник правил, які сам собі й надумав. Правил, які не визнають інші, основаних на власній викривленій моралі. Всі Люті такі: правильно неправильні.

— Стільки рішучості, і все дарма. Що ж ти все не можеш зрозуміти: не для тебе вона?! Зовсім не для тебе! — зітхаю, відкинувшись назад, ігноруючи його цупкий погляд. Він у них однаково неприємний, напевне сімейна риса, дивитись так, що у тебе всі нутрощі неприємно скручує.

— Хто б казав, — не втримується від іронії цей телепень і майже одразу отримує за це по голові подушкою.

— Дограєшся, — попереджаю його, але на мене не звертають уваги.

— Правда очі коле? — він посміхається, зверхньо, як його сестричка.

Боже, коли я перестану находити в них цю гидку подібність?! Вони наче одинакові, обоє — джерело моїх проблем, від якого я не можу просто так позбутися!

— Правда тут тільки в тому, що ти закоханий дурень, що ради вовчиці зруйнував не тільки власне життя, а й життя власної сім'ї, — давлю на його головну помилку, та він не уміє їх визнавати. Стати перевертнем, ризикнувши власним життям, своєю сім'єю, тільки ради того, щоб тебе відшила альфа вовчиця, що міняє перевертнів як моделі айфонів?! Браво! А я думав, що самий відморожений в цій зграї я.

— А сам? Що тисам зробив з життям моєї сестри?! — продовжує гнути свою лінію. — Хлопці мені розповіли про те, що ти витворив. Що ще за слова про те, що мою сестру ділитимуть інші? Ти що взагалі з глузду з'їхав?!

Він, як голос розуму в моїй голові, який я вперто не слухаю, з того самого моменту, як ми появились у цьому бісовому Аркані. Все пішло не по плану, зруйнувалось, й винити в цьому я можу тільки одну людину.

— А ти про що думав втікши від її зграї? Вона там тільки номінально альфа, все вирішує її батько, який вже давно не перетворюється. Думаєш він бачить рядом з нею слабкого бету, що тільки недавно перейшов? Ти навіть контролювати себе не вмієш! Як ти зможеш контролювати цілу альфу нікого не слухає, ні батька, ні власну зграю?

Намагаюся змінити тему, втомився від усього, лише хочу відпочити. Ми в моїй кімнаті, Іван сидить у кріслі, я лежу на дивані, намагаюся не помічати, що прислуховуюсь до кожного звуку в сусідній кімнаті. Її віддали їй спеціально, щоб помучити мене. Чи Михайло думав, що так мені буде легше її захищати, як псу на ланцюзі?

— Я й не хочу її контролювати! —  викрикує він різко, заводячись з повороту. — Я не ти!

Які гучні слова, він наче зовсім не знає, що за фрукт йому попався. Скоро він дізнається, про її репутацію, звички й жахливий характер. Тим, хто відриє йому очі, я не збираюсь бути. Та й це безнадійно, навіть коли розбереться, все одно буде гнути свою лінію. Надто впертий, Люті всі такі.

— Не міняй тему, те, що в мене з моєю Дашею, ніяк не стосується сестри. Ти серйозно так з нею вчиниш? Ти у своєму розумі?! — кричить на мене, так само як хотіли б це зробити інші.

— Спостерігаю за дивовижним явищем — адекватний Іван Лютий! — відповідаю з сарказмом повільно аплодуючи йому. — Чого ж ти на мене не кидаєшся з кулаками? Чому не намагаєшся набити морду за свою сестричку?

Глумлюся та уникаю відповіді, на що найзапальніший із моїх хлопців лише невдоволено фиркає.

— Усе з тобою зрозуміло, — каже він таємничу фразу.

— І що ж тобі зрозуміло? — дратує його самовдоволена посмішка.

— Недовго тобі залишилося, —  каже з розумним виглядом, на що я лише посміхаюся.

— У сенсі?

— У прямому, та штука, зв'язування, воно скоро переможе тебе.

Сміюся над його дурістю, я вже майже переміг його. У запалі сварки ляпнув про те, що відмовляюся претендувати на неї, але хіба це має значення? Може буде краще, якщо вона дістанеться комусь іншому? Може тоді буде легше? У грудях тихо, звір знає, що я брешу собі, розпорю горло будь-кому, хто її зачепить. Кривлюся і прикушую язик до крові, щоб хоч якось втихомирити болем свої справжні почуття. Не хочу здаватися, банально не хочу!

— Ти все сказав? Тоді поясни мені одну річ: ти як узагалі свою альфу зустрів?

— Хіба це важливо? Ми довго переписувались, в грі познайомились. У нас були почуття, до всього цього. А потім вона зникла, я дзвонив —  вона не брала слухавки. Зрештою я взяв у сестри гроші та поїхав до неї, так-то я і дізнався, що теж перевертень, як вона. Але вона вже на той час перейшла, стала альфою зграї. Куди мені, не дуже симпатичному, без особливої освіти та роботи. Але головна проблема в тому, що я не перейшов. Хоча, як виявилося, для неї радше проблема в тому, що я перейшов.

Іван закінчив говорити, опустивши обличчя і похмурнішавши. Знав би він, що за фрукт ця дівка, давно біг би від неї якомога далі. Зовсім очманіла від своєї сили сука, пам'ятається, торік намагалася мене спокусити, їй, бачте, хотілося спробувати всіх альф, перш ніж вибрати собі пару. Сама така поведінка для вовчиці —  нонсенс, тому її, м'яко кажучи, недолюблюють. Про це я йому не розповів, лише злегка посміхнувся думці про те, що мої хлопці вибирають собі поганих дівчат. Тільки б в Івана все не закінчилося так неоднозначно, як із Дімою і його Ніною.