Розділ 38. Страшна казка

Дарина Люта

грудень 2012 року

Така тепла й затишна кімната, такі гарні морди поруч, тепло й затишно. Давно мені так добре не було, наче на хвилях пливу, нічого в цьому світі мене не хвилює, тільки безмежне щастя та легка втома, що заставляє з блаженством прикрити повіки.

— Ти що їй вколов?! — голос Марго, як грім у цій блаженній тиші, пролунав десь поруч.

Розплющила очі, все тут дуже закрутилось, особливо перекошене обличчя жінки. Надто різко, прикрила повіки й спробувала ще раз, відчуваючи неприємну сухість в роті. Цього разу штормило вже менше, я навіть помітила, як неприємно щипає згин ліктя після уколу. Спробувала встати, але мене тут же поклали назад на ліжко.

— Тобі краще лежати, Даринко! — невдоволено наказав пан Демянів, зупиняючи мене, після чого набагато м'якше звернувся до дружини. — Мені ж її зашити треба було, люба, а вона весь час крутилася.

— І що ти зробив, любий? Накачав її? — продовжила лютувати Місис Тактовність. Її крик привів мене злегка до тями, від чого у мене в голові почали з'являтись питання.

— Трошки, — винувато відповів її чоловік, і я напружилася.

Ціле море питань, відповіді на які я чомусь не знала. Найбільше мене хвилювало, про що це вони у біса говорять. Тому що останнє, що я пам'ятаю, те як скандалила з Каєм, після чого вийшла з кімнати та на тому все. Голова загуділа від моїх потуг в спробі згадати.

— Що тут відбувається?! — сіпнулася, намагаючись піднятися, але мене вклали назад на подушки.

— Лежи, Даринко, лежи! Ще трохи залишилося... — і після цих слів увесь спокій і безтурботність мене залишили.

Тіло слухалося якось дивно, шкірою я нічого не відчувала, немов усе тіло заніміло, але водночас я могла ним рухати. Смикнулася з усією силою, на яку була здатна, і злетіла з ліжка на підлогу. Згадала, мене ж відвели в спальню, щоб обробити потилицю. Але як я опинилась в ліжку? Треба було мені щось запідозрити, коли зі мною не пустили Тасю. Вона жалібно скиглить за дверима, що я раніше не розуміла, поки не подумала про неї.

— Тася! — крикнула, при цьому намагаючись намацати, що там пан Демянів і Марго намагаються знову укласти мене на проклятуще ліжко.

Двері зриває з петель, вовчиця вбігає в кімнату та грізно гарчачи на подружжя, підбігає до мене. Чому я так дивно себе почуваю? Перед очима все пливе, і точно не від удару. Мої пальці даремно намагаються щось намацати на потилиці, але я зовсім нічого не відчуваю, навіть швів там намацати не можу.

— Що ви зі мною зробили?! — крикнула так, що Тася загрозливо вищирилась.

Я очікувала хоч якогось пояснення, але пан Демянів з кам'яним обличчям зібрав свої інструменти в саквояж і попрямував до дверей. Навіть Марго не знала як на це реагувати. Ми всі просто дивилися на його спину і неспішну ходу, поки біля самих дверей він вирішив відповісти.

— Так буде краще, Дарино, — сказав він мені, а потім повернувся до Марго. — Їй потрібно відлежатися кілька діб, повний спокій.

Після цього він просто пішов. Просто взяв і пішов, залишивши мене думати тільки про те, що цей вовк зі мною зробив. Ще раз провела рукою по потилиці та глянула на свої пальці, там залишилася якась мазь. Не пахне, напівпрозора й густа. Ткнула під ніс Тасі й запитала:

— Що це?

Тася скулила, притиснувши лапою ніс, відсунулася до стіни. Вона повільно перетворилася на людину, на цей процес мені дивитися не хотілося, і я відвернулася, присівши на край ліжка. Ноги чомусь погано мене тримали, а легка ейфорія відпустила, так що від неї не лишилось і сліду. Марго підскочила і допомогла мені сісти на ліжко. Спальню мені видали шикарну, наче хазяйську. Чесно кажучи, не очікувала, що перевертні полюбляють жити в такому комфорті. Шикарно оздоблена кімната, в блакитних відтінках і масивною дубовими меблями, я такі лише в журналах бачила. Меблі дивні й дорогі, навіть секретер стоїть. Я побита, у брудному одязі, здаюся такою недоречною у всій цій розкоші.

— Погано пахне, вовками вашої зграї, — відповіла, нарешті, Тася, перетворившись на людину.

Подивилася на неї, брудна худа дівчинка в одній колись білій байці, а зараз у плямах засохлої крові, виглядала в усій цій розкоші також недоречно. Вона нервово переступала з ноги на ногу, поглядаючи на хитро усміхненого Кирила, який вставляє вхідні двері на місце після її ефектної появи. Хлопчина мовчки зробив свою справу, наостанок усміхнувшись і не сказавши й слова, вийшов.

— А вони смердять, так? — запитала, щоб не мовчати, плювати мені, як вони пахнуть.

— Для вовчиці всі смердять, окрім її пари та родичів, — знизала плечима вона і нерішуче зробила крок до ліжка, збираючись сісти поруч, але зупинилася за крок.

Прислухалася до своїх відчуттів, потроху знову відчуваю своє тіло і дику втому. Зібравшись, залізла на ліжко з ногами та натягнула ковдру. Плювати, що брудна і не вписуюсь сюди, буду просто плити по течії. Заплющила очі на мить, намагаючись викинути з голови зайве, але не змогла.

Тася так само стоїть за крок від ліжка, з дивним виразом обличчя спостерігає за мною. Марго відвернулася до каміна, в якому тихенько потріскує дерево. Відкинула ковдру і поплескала, запрошуючи до себе вовчицю. Та здивовано на мене витріщилася і після хвилини роздумів усе-таки залізла на ліжко, безнадійно забруднивши простирадло брудними ногами. Прилягла на самому краєчку, ніби я кусаюся. Зітхнула і вкрила її ковдрою, не втрималася і погладила по голові, забувши про бліх. Повернулася на спину і, заплющивши очі, спробувала заснути, але не змогла. Занадто багато всього сталося сьогодні, занадто багато інформації.