Розділ 31. Умова

Дарина Люта

грудень 2012 року

Інколи розумієш, що зробив помилку, але ніяк її виправити не можеш, тому просто вдаєш, що її не було. Здається, що німе ігнорування тої самої помилки щось зможе виправити. Але не в цей раз, в цей раз я попала по повній.

- Ти зробила, що?! – кричить на мене брат вперше у житті.

Він так не кричав, коли я в дитинстві його улюблену машинку зламала, просто взяв мого улюбленого ведмедика і викинув його через вікно на вулицю, вночі, взимку. До сіх пір пам'ятаю, як плачучи бігла в капцях, і куртці на нічну сорочку за своїм Рубчиком. Я потім ще місяць його від брата ховала в шафі, а то він погрожував його знову викинути. Тоді нам було не більше десяти, і тепер наші суперечки перейшли на той рівень, коли я боюсь, що мені прилетить кулак в лице. Про те все ще надіюсь, що від мого брата в ньому залишилось не так уже мало

- Наша мама в лікарні, а тебе хвилює тільки те, що я поїхала додому без твого дозволу?! – від наших криків тріщать шибки, так кого це хвилює. - З яких це пір він мені взагалі потрібен?!

В «операційній» кімнаті котеджу Дем'янових пахне спиртом і ще чимось неприємним. Спогади спалахами виникають в голові, так що я нервово кошусь на новесенькі двері в сусідню кімнату. В той раз там не було ніякої собаки, там ніколи не було ніякої собаки. Навіщо взагалі перевертням собака?! Там був хтось інший, в образі вовка. І якщо вони десь в страшному темному підвалі не ховають ще одного перевертня, то це був Кай. Навіжений, що поводився зі мною так дивно з найпершого дня нашого знайомства, що чим більше я про це думаю, тим більш моторошну картину перед собою бачу. Маніяк, та він просто маніяк! То на мене кидався, то на  Артура, то на батька! Божечки, та чого я дозволила йому себе поцілувати?! Про що я тільки думала?! А тут ще я після поцілунку з ним відключилась…Точно він мене знову ударив, а я просто нічого не пам'ятаю. Дідько, мені краще піти з цього дому до того, як я знову з ним не зустрінусь. Але ні, тут дехто різко згадав, що я його сестра! Стільки часу не пам'ятав, а тут згадав!

- З таких, - виділяє брат оманливо спокійно, у нього навіть руки трясуться, настільки він злий. – Ти тут не просто так.

- І що це має означати? – питаю, коли набридає його мовчання після такої гучної заяви.

- Ти ж хотіла вчитись, ні? – він явно мав на увазі не це, ми обоє це розуміємо.

- Ти мене взагалі слухаєш?! Агов! НАША МАМА В ЛІКАРНІ! Емма ходить по дому в її речах, а твій дружок альфа мало не задушив нашого батька! Яке до біса навчання?!

На мої резонні питання він не відповідає, наче все це його мало хвилює. У мене просто немає слів, ніколи не подумала б, що він такий байдужий. Плювати на мене, але мама все життя з нього пилинки здувала. Не дай Боже Івасик посуду за собою помиє, або щось по дому зробить. Мамина зірочка не для цього, він же такий тендітний! Ага, виросла двометрова зірочка і срати їй на матір, яка все його життя його в дупу цілувала!

Якщо я його ударю, то напевне зламаю руку, або він зламає мені лице. Хоча, якщо бити в пах, як одного разу я його уже туди била, є шанс втекти. Спокуса його відгамселити велика, так цей дурень єдиний до кого я можу звернутися за допомогою в цьому домі.

- Ти не могла потерпіти всього декілька днів? – задає він дивне питання, скоріш за все риторичне. – Всього лиш тиждень!

- Всього лиш тиждень для чого? – перепитую, зовсім не розуміючи що він збіса мелить.

- Гаразд, за тобою ганявся якийсь лівий перевертень, це я можу зрозуміти…

- В якому сенсі «ти можеш зро…»

- Заткнись! Раді всього святого! Ти

- Що ти зібрався розуміти в тому, що я не розумію?! Наче у всьому цьому є моя вина! – кричу на нього, поки різко сама не замовкаю.

-Тому, що це все і є твоя вина! – дзвенить в вухах від спотвореного риком крику.

Він штовхнув стіл з такою силою, що він відлетіла в сторону і врізався в металеву шафу, щось з дзвоном упало й розсипалось на підлогу, та я не бачила цього. Інстинкти взяли гору, зажмурилась і закрила руками лице, очікуючи, що далі полечу уже я, але сталось дещо гірше. Чиясь тепла рука торкнулась мого плеча, що вивело мене з панічного ступору. Злякано відсахнулася, навіть розуміючи, що це не Іван.

- Вийди, - одна команда і те, що ще пару хвилин назад було моїм братом, у формі величезної вовкоподібної тварюки пройшло повз, до відкритих дверей. В такій близі я не бачила ще ні одного перевертня, окрім того, що напав на мене, і той явно був менший за розміром. Іван в образі вовка не намагався б мене укусити, він би відірвав мою голову одним укусом і навіть не подавився. Щойно величезна статура пройшла у двері, залишки хоробрості мене покинули й мої ноги підкосились, якось зовсім неочікувано для мене. Звичайно тут же знайшовся любитель роздавання команд, який підтримав мене, але зовсім не так, як це роблять в романтичних серіалах. Він схопив мене за виворіт футболки та підняв, так що тканина затріщала, а я відчула себе котом, якого піймали за шкірку. Звичайно я тут же знайшла за що вхопитись, тільки б відкараскатись від такої «дбайливої» допомоги. Канапа заскрипіла від "радості", що я вибрала її як спосіб утримати рівновагу. Подумки я молила свого «спасителя», щоб він просто пішов геть, та той, наче на зло, лишився, щоб на власні очі побачити, як я справляюся з панічною атакою.