Розділ 30. Юра

Олександр Хмельницький

грудень 2012 року

Ще ні одна жінка в моєму житті не викликала у мене стільки негативних емоцій. І це при тому, що я живу під одним дахом з Марго, жінкою, що викликає нервовий тик у всіх людей, з якими навіть мимохідь зустрічається. Ні, Дарина Люта переплюнула всіх жінок на цьому світі, і стала моїм особистим еталоном. Еталоном ненависті. Зразком того, яку жінку, чи дівчину я б ніколи в житті не хотів би бачити поруч з собою.

Я її по голові стукнув? Серйозно?! Це вона так удає що поцілунку між нами не було? А давайте но прикинуся, що я настільки здвинутий на всю голову, що б'ю по голові дівчат з якими цілуюсь?! Що ще вона на мене повісить? Хоча начхати, нехай думає, що хоче, так навіть краще! Не бувати такому, щоб я перед кимось виправдовувався, особливо перед нею! Хто вона взагалі така, щоб мене мала чіпала її брехня?!

Вона мовчить, але в її безсоромних бірюзових очах так і читається докір. Добре хоча б лише в очах і руках, складених на грудях. Сама вона нічого не говорить, бо, бачте, наша товстуха на мене образилася! Як п'ятирічна дитина, чесне слово! Вона тепер весь час мовчить, але все одно мене бісить. У неї взагалі буквально неймовірний талант дратувати. Наприклад, тим, що я не можу відійти від неї й приходиться терпіти її невдоволену вимушеним «карцером» компанію. Наче я радий терпіти її заскоки та докірливі погляди?! Ще ні одна дівчина не дивилась на мене так! Мене вже тіпає, як тільки но кидаю на неї погляд, але що ж поробиш. Нам потрібно, щоб вона пахла мною, інакше в Аркані їй буде небезпечно, уже не кажучи про те, що найдеться багато охочих здобути її собі. Від однієї думки про це, тварюка всередині мене навісніє, так що щось тяжке давить на груди.

Підтискає під себе ноги, їх приховує довга літня спідниця. Не розумію, як можна читати збірку рецептів із картинками, з таким страждальним виглядом? Алло, ти ж не на дієті! Особливо судячи з того, скільки з'їла в обід: пів курки гриль, тарілку пюре і цілу миску салату. Головне з салату починала, а потім куркою закінчила - типова жінка на дієті. Ні, ну наче я її тут ущемляю. Хочеш їсти - їж, все одно коровою називаю, але ні, ми ж "образилися", треба мене спершу розлютити повними докору очима і показним відсуненням тарілки від себе!

Головне, я теж дурень - терплю незрозуміло чому! Плюнула мені в пику - терплю, одяг взяла – терплю! Гаразд, тут терплю, але не в цьому плані. Чорт би побрав Марго, це все її план, упевнений. Інакше для чого вона їй замість її одягу, притягла з бутиків, та ще й не за розміром?!

Мене спочатку пробило на сміх, поки ця видра змогла натягнути на себе лише білизну, бо вийшла у своїх брудних штанах і светрі, як побите цуценя, а потім до моєї шафи полізла одягатися. Але як на її стегна хоч в одні мої штани влізуть? Вийшло це диво в одній моїй футболці та комплекті рожевої мереживної білизни від Марго. Як виявилося, цього цілком достатньо, щоб звір визнав її привабливою, і мені терміново довелося тікати звідти, поки він не почав діяти. Порився в шафі Марго і віддав їй перше-ліпше, що потрапило, щоб очі не муляли. Ага, не намулиш тут! Футболка-то біла, крізь неї все видно, тому вона руки постійно на грудях і тримає - здогадується. Це з одного боку, а з іншого плювати вона хотіла на мене, в самому прямому сенсі цього слова. Пом'ята, навіть не вмита, волосся не розчісує, у пучок щоранку збирає, рукою пригладжуючи. Начебто так важко взяти гребінь із полиці й привести себе хоч трохи до ладу? Що за жінка, ви мені скажіть, буде так поводитися при хлопцеві?! Правильно, найбільш незацікавлена в цьому хлопцеві дівчина. Тому останніми днями думка, що видра так показує своє "фе" щодо мене, шарпає самолюбство. Це як же я до такого докотився, що ось "це" так зневажливо до мене ставиться?!

Відчуваю страх звіра, він то з'являється, то зникає, немов він не впевнений, що відчуває і чого хоче. Точно це не жорстока істота, а справжня людина, яка розуміє почуття інших. Смішно, чесно! Хоч у своїх емоціях я певен. Здебільшого це злість і роздратування, тому що навіть думка про гру в пару з нею, дратує. Все це приречено на провал з самого початку. Мабуть, тому я так не зміг їй про це розказати. А ще мене лякає наша близькість, дедалі більша потреба весь час відчувати її запах. Якщо зв'язування стане сильнішим, Михайло сказав, що я зможу відчувати її на великій відстані, так хоча б не треба буде бачити її докірливий погляд. Поки складно сказати, чи діє цей спосіб, бо ми весь час разом, але чомусь її присутність у моїй кімнаті мене зовсім не дратує. Так, дратують її дії, німі докори, але при цьому її присутність зовсім не обтяжує. На відміну від спроб зайняти себе навчанням і зрозуміти власних тарганів. Можна було б знайти плюси в її близькості, посплю хоч, але, як виявилося, спати тепер я теж не можу. Бо щоночі чую, як вона кличе його, цього чортового "Юру". Іван сказав, що не було в них кошеняти з таким ім'ям, тож справа тут явно в хлопцеві. Одного ніяк не зрозумію, якого дідька вона почала його кликати саме останнім часом, хто він і звідки раптом узявся? Точно щось пов'язане з тим загадковим перевертнем, якого я не помітив біля дому Лютих. Адже була ж причина, через яку зграя Рената так і не помітила нас, можна подумати, нікому з них не можна в ту частину міста. Та ще й немислимий факт, що ні Івана, ні Дарину вони не помічали стільки років, при цьому знаючи, хто їхній дід. Цей Юра, вона його знає і тому промовчала спеціально, коли я спитав про нього. Найімовірніше, він перевертень, один із цуценят Рената. Спробував розпитати все в Івана, але він відмовився говорити, сказав, що про діда нічого не знає, а про ту зграю в рідному місті дізнався власне від мене ж. Дивно, що їх ніхто не чіпав стільки років, справа тут явно непроста. Тож я збираюсь розв'язати проблему кардинально, а саме притягнувши Дарину на новорічний з'їзд. Так дурна ідея, досі не впевнений у правильності свого вчинку, не знаю, що буде завтра. Але це ненадовго, зазвичай зграя Рената приходить першою. Побачу їх, дізнаюся правду, вб'ю цього Юру, і Михайло з Марго заберуть Дарину, поки інші зграї про неї не пронюхали. Мій запах на ній тільки підстрахування, якщо все піде не по плану.  Знаю, мій план шитий білими нитками, але не катувати ж мені цю товстуху, щоб дізнатися правду? Сумніви вже з розуму зводять, власна впертість дратує, але нічого не можу вдіяти. Ревнощі звіра душать, мені вже здається, що я скоро вибухну. Атмосфера, що панує в моїй кімнаті, пригнічує, ми обидвоє немов чогось чекаємо і ніхто не робить перший крок.