Розділ 29. Кров

Олександр Хмельницький

грудень 2012 року

Коли вона відключилася, майже відразу втратив контроль, якщо це ще можна так називати. Який до біса контроль, якщо звір уже починає маніпулювати моїми почуттями, навіювати свої жахливі бажання?

Убити того, хто зробив їй боляче? Та легко! Мені навіть здається, я сам цього хотів. Поїздка на територію іншої зграї, майже оголошення війни через її дурний безрозсудний вчинок? Та запросто, все, щоб повернути її назад. А що далі? Що буде, якщо вони помітили наш візит? Я мало не вбив людину на чужій території, просто так, тільки тому, що він причинив їй біль. Мої руки так легко здавили його горло, що здавалось, наче я отримую задоволення від його страждань. Наче в якусь мить перетворився на власного батька. Вона заставляє мене ставати ним. Зазвичай звір брав відповідальність за самі мерзенні мої вчинки, а тут вбивцею мало не став саме я. Хоча буде нерозумно не признавати свою причетність до минулих інцидентів. Просто в цей раз все було по іншому, майже так же жахливо, як в клубі, з нею. І все це через неї, все руйнується через цю бісову товстуху! Через те, що вона приїхала в це місто, повернулася, через те, що втекла! Усе через неї, моє життя почало крутитися навколо цієї товстушки, і мені це зовсім не подобається. Найжахливіше, що я не можу нічого з цим вдіяти. Жах від того, що це все відбувається зі мною згубив в кінець.Тільки одна людина сказала те, що мене привело до тями, до самого себе.

- Якщо ти не даси Михайлу її оглянути, вона помре. По-справжньому помре, так само як моя Ніна, - Діма говорив холодно і майже байдуже, але звір йому повірив. Дав мені перетворитися назад, але все одно навіював мені свої думки й почуття. Страх в'язкою рідиною наповнив грудну клітку, він тисне і не відпускає навіть в людській подобі. Приходиться приказати собі заспокоїтись, що виходить погано, як і вдавати, що нічого не відбулося. Закоркувати свої почуття, якщо вони взагалі ще мої?! Відгородитись від навколишнього, побудувавши в середині себе стіну, яка не дасть скоїти ще якусь помилку. Виходить погано, стіна розвалюється, все це через неї.

- Найімовірніше струс, треба робити рентген, щоб дізнатися наскільки сильний, - бурмотів Михайло, неквапливо її торкаючись. Від кожного його доторку у мене сіпались пальці, наче навіть моє тіло було проти мене, задурманене бажаннями звіра. Тому я ховав руки за спиною, наче це поможе.

- Це ти її так? - запитала Марго сиплим голосом, відмиваючи її губкою від засохлої крові. Вона навіть не приховує свого осуду, але я не збирався виправдовуватися. Всього лиш відвів погляд, намагаючись зосередитись над бодай чимось іншим.

Діма сидить у кріслі в кутку нашої «операційної» кімнати. Наглядає за Іваном, який все ще непритомний і лежить на іншій каталці.Я ж його навіть не бив, хоча хотілося. Волю на ньому використовувати не треба було, виявилось, що він зовсім слабак, якщо досі не прийшов до тями. Щоправда, справа нагальна у мене до нього виключно одна: дізнатися, хто цей чортів Юра. От щось раніше я ні разу про нього не чув, дуже цікаво з ним познайомитись. Але це все потім, коли я перестану прислухуватись до биття її серця і трястись, наче осиновий лист.

- Якби Кай щось з нею зробив, боюсь мені б не вдалось їй допомогти, - прийнявся мене захищати Михайло, хоча його ніхто не просив.

- Її ударили по голові, було багато крові та вона уже відключалась, - перевожу розмову до нагальнішої проблеми.

- Хто ударив? – спитала Марго, шукаючи відповіді чи то в мене, чи в Кирила, що вирішив відмовчатись.

- Її батько, - видавив через силу та обернувся, щоб зайняти себе хоча б пляшкою води.

- О, боже! Чому він так поступив з нею? Дівчинка і так настраждалась! – заголосила Марго, гладячи «дівчинку» по голові, як мале дитя. – А мати її що? Не захистила? З нею ж все нормально?

Таке враження, що доля мами Дарини хвилює Марго навіть більше, чим самої «дівчинки».

- Ти вбив його? – на відміну від дружини, Демянів був більш прагматичним в питаннях. Знаючи мою історію, такий ефект він міг би підгадати, мабуть, тільки я сумнівався, що на подібне здатен. Дуже навіть дарма.

- На жаль ні, - відпив половину пляшки, другою сполоснув лице. Кирило кинув мені рушник, все ще підозріло мовчачи. Він явно мучився всю дорогу до додому, тому що я поглядом остеріг його від балачок. Виявилось, що коли одна нагла товстуха благає зі сльозами на очах не тільки я не можу встояти.

Михайло тяжко видихнув, відклавши інструменти та оперся на стіл.

- Це ж добре, він же не убив його, так? – натягнуто посміхнулась Марго.

- Ти явився за нею на територію другої зграї, - голос чоловіка прозвучав, як вирок, так що я закрив повіки, намагаючись втримати стіну навколо своїх почуттів.

- На неї полює якийсь перевертень, який втратив голову через її запах, що я мав зробити? Відпустити її додому, на територію Рената?! – даю вихід своїй злості, до цього мені здавалось, що не треба було озвучувати очевидні речі.

- Ти порушив територію, ради дівчини…жінки, зв'язування з якою не визнаєш, - давить на болючу мозоль. – Ти, хто так любить і дотримується правил, сам порушив їх.

Його сміх ображає, злить і ставить на місце.

- Зовсім втратив голову, - холодно погоджується Діма. Не подобається мені його погляд, яким він свердлить Дарину, нема в ньому нічого приязного. Хоча його зрозуміти можна, товстушка ідеальна ціль для виходу його страху та агресії. Не дарма гінців, що приносили погані новини спалювали.