Розділ. 27. Хвороба

Дарина Люта

грудень 2012 року

Як і очікувалося, коли автобус покинув межі міста, мені стало набагато легше. Страх і злість, що мучили мене останні кілька годин, відступили, змінившись неусвідомленим занепокоєнням.

Совість щосили била в дзвін, вимагаючи повернутися і перевірити тіло Артура. В те, що це саме тіло, а не живий і здоровий молодий чоловік, я щогодини вірила дедалі менше й менше. Занадто свіжим був біль від  імпровізованого зашморгу на моїй шиї у виконанні маніяка-альфи. З кожною хвилиною мене все більше трясло від думки, що ще робив ночами зі мною цей чортів Кай, безсила злість тривожила й так хиткі нерви. Я сіла на заднє сидіння і весь час озиралася, у мене було таке відчуття, що величезний вовк з учорашньої ночі десь поблизу. Один раз навіть пошкодувала, що поїхала додому, а не залишилася під захистом братика. Але потім згадала образливі слова, солодкий запах деяких особистостей і запхнула свої сумніви якомога далі.

Ось у такому стані я доїхала до рідного міста пізно вночі. Вийшовши з автобуса, з ностальгією вдихнула прохолодне повітря. Усе-таки у великому місті мені подобалося жити більше, уся ця метушня відвертала увагу від неприємних думок.

Вийшла на вокзалі в Пасічній - це один із найбільших районів мого міста, але при цьому зовсім  не центр. Тут я бувала рідко, але все одно знала, як звідси вибратися. Ось тільки з транспортом вийшла проблема, занадто пізно приїхала, звичні жовті автобуси давно не ходять, а на дорогі маршрутки грошей у мене не було. Тільки копійки в кишенях найшлись, а на них нічого не купиш. Тож, змирившись, пішла додому пішки, з цікавістю розглядаючи нічне місто в яскравих новорічних гірляндах. Раніше я дуже любила Новий рік, всю цю передноворічну метушню, але все з часом проходить. Мені раніше подобалося й тут, кілька разів я гуляла в цьому районі, близькому до центру, але не дуже престижному. Перейшла великий міст через річку, трохи помилувавшись бурхливим потоком води. У річки Бистриці завжди дуже швидка течія, тому її так і назвали. От і мене наче несе бурхлива течія і я свідомо відтягую повернення додому. Перейшла дорогу і рушила окружною дорогою до додому. Я, звісно, могла зрізати через сектор приватних домів, а потім через велике міське озеро недалеко від дому, але надто боялася загубитися. Та й таке безлюдне? погано освічене місце після вчорашньої ночі надто мене лякало. Хоча й тут людей навіть удень не часто можна зустріти. Не дивно, що так пізно вночі мені не зустрівся ніхто, що до остраху нагадувало сценарій учорашньої ночі. Весь час озираючись, я йшла, як на голках і біля університету мої побоювання справдилися.

Спочатку на дорозі з'явився хлопець у чорній куртці, за спиною в нього стирчала гітара, що трималася тільки на ремені, носити інструмент без чохла в такий мороз просто блюзнірство!

Хлопець ішов назад спиною, трохи виставивши руки вперед. Цей незрозумілий рух насторожив мене, і я застигла посеред дороги, нервово вдивляючись у темряву. Негідники не змусили себе чекати, три хлопці, двоє з яких тримали напівпорожні пляшки з-під горілки, рухалися в бік хлопця в чорній куртці з гітарою. Головний із них наступав першим, у руках у нього бита. Широкоплечий, високий і явно сильний, він виглядав гігантом порівняно з хлопцем у чорній куртці. Моє серце стиснулося від страху, застигла, не знаючи, що робити.

- Нікуди бігти, малий! - крикнув той, що з битою, страшно посміхаючись.

Він різко замахнувся, і бита пролетіла там, де ще кілька секунд до цього була голова хлопця в куртці. Затиснула рота, щоб не видати своє місцеперебування, із захопленням спостерігаючи, як хлопчина з гітарою "легко" ухиляється від помахів бити.

 - Верткий, скотина! - видав один із посібників гада з битою, я ж не знала, що мені робити.

Несподіваний різкий обманний удар битою, і хлопець у куртці падає на засніжений тротуар.

Гад так і не дістав його битою, зате примудрився вхопитися за гітару, тим самим порвавши ремінь і зірвавши її зі спини останнього. Хлопець у чорній куртці звалився за інерцією і незграбно розпластався на землі.

"Доб'є!" - промайнула страшна думка, бачачи, як гад переможно посміхається.

Хлопець у куртці не ворушився, що наводило на думку, що він, падаючи, сильно вдарився головою.

"Доб'є хлопця, який навіть захиститися не може!" - завила моя свідомість від жаху й несправедливості, що відбувається!

Ще вчора вночі я так само лежала на засніженій землі в страху перед величезним звіром, і ніхто мені не допоміг, а тепер я...

- АЛЛО!!! ПОЛІЦІЯ?! ТУТ ХЛОПЦЯ ВБИВАЮТЬ П'ЯНІ ВИРОДКИ З БИТОЮ, ПРИЇЖДЖАЙТЕ СКОРІШЕ!!! - заволала на все горло, приклавши руку до вуха, імітуючи наявність мобільного телефону (де ця клята штука, насправді я й гадки не маю).

Розпатлане волосся приховувало абсолютно порожню руку, на обличчі вираз страху і надії, і якщо перше далося мені легко, то надію зробити було дуже важко.

Побіжний погляд на найближчий будинок:

- АДРЕСА? КІЛЬЦЕВА 13, ТУТ БІЛЯ ДОРОГИ ПРЯМО!

Швидкий погляд на поганих хлопців, вони застигли, дивлячись на мене. Напевно, вирішували, що зі мною робити. Паніка накочувала хвилями, змушуючи кричати на все горло, ледь давлячись істеричними сльозами.

- ТРОЄ! ХЛОПЕЦЬ МАЛИЙ, ВОНИ ЙОГО ПО ГОЛОВІ ВДАРИЛИ! БЕЗ СВІДОМОСТІ! - закричала на все горло, коли хлопці, не змовляючись, побігли до мене. У вікнах сусіднього будинку з'явилися люди, але це не зупинило божевільних. Зате це зробив мій крик "ВБИВАЮТЬ!!!" укупі з сиреною, що лунала десь у центрі.