Розділ 26. Біглянка

Олександр Хмельницький

грудень 2012 року

Вона дивна, абсолютна дивачка, або їй насправді все одно. Начхати на відповіді, вона не хоче їх знати, тому й не ставить запитань. Що з нею не так?

- Так ти все це робив через мій запах? - запитала вона, дізнавшись про реакцію хлопців на її запах.

Чесно, не знав, що їй відповісти, з одного боку так, усе, що між нами відбувається, через її запах. З іншого боку, мені дах зносить не через це, а про зв’язування я їй розповідати не бажаю. Але все ж поцілувати її хотів я, нехай лише через звіра і його згубний вплив.

- Ні, - відповів їй, чекаючи хоч якоїсь реакції.

Вона не запитала нічого, лише удала, що взагалі не ставила цього питання. Їй не цікаво, їй зовсім це не цікаво, чому я поводився як якийсь останній придурок. Та й сам не розумію, чому так поводжуся. Але її реакція, явне бажання, удати що нічого не було - дратує. Вона наче нехтує мною. І це при тому, що вона в усьому винна! Начебто це не вона у ванні збудилася, споганивши все своїм смородом. Чи можна подумати, це не вона приїхала в це місто за своїм братом?! Найогидніше, що мене це зачіпає, дуже сильно зачіпає. Відчуваю злість і уражену гордість, ще жодна дівчина так зі мною не поводилася. Відразу видно, така ж психована, як і її братик. Він, до речі, заявився все-таки, разом із Кирилом, що мене розлютило настільки, що знову застосував Волю, змусивши їх підкорятися, відчути страшний біль. Брат казав, що його дід часто так карає у зграї за любе не виконання наказу, тому всі його «собачки» схожі один на одного. Я ж її не використовував раніше, поки в моєму житті й зграї не появився Іван і його дорога сестричка..

Цього разу все було по-іншому, я розлютився від того, що вони такою галасливою оравою вдерлася на мою територію не в слушний момент. Ще трохи і я б її поцілував, точно б поцілував, а може й не тільки. Можливо, вони врятували мене від величезної помилки, але зараз я відчуваю лише злість  і роздратування від їхнього вчинку. Та ще й Марго, прилетіла на всіх парах від своєї матері, влізла, куди не треба. Потім Кирило й Іван заплатять за все, за свій візит і особливо за те, що язика за зубами не тримають. Поки що мені було не до цього, упершись лобом у двері спальні, слухав розмову Марго і моєї напасті. У дружини Михайла завжди була дивовижна здатність отримувати те, що вона хоче. Як, наприклад, вона захотіла, щоб Діма не пішов в іншу зграю, тому й створила нову, використовуючи мене. Жінка підняла галас, напевно побачивши ту ж саму моторошну картину синців і ран на її тілі. Само собою, вона і винного знайшла - мене. Чекав, коли Дарина звалить усе на мене, але вона збрехала, позаяк робила мама кожен раз, коли хтось з її подруг помічав синці на її тілі. Від цієї думки запаморочилось в голові, я відкинувся на стінку і прикрив очі, наче це поможе перестати бачити батька в собі та своїх вчинках. Кирило підкрався і став поруч, Іван спеціально штовхнув в плече. Цей коридор явно не розрахований на стільки осіб нашої тілобудови. Михайло трохи посміюючись присів на стільчик в прихожі, не збираючись брати участь в підслуховуванні. Почувався доволі по-дурному, тому коли Марго покликала навіть зрадів спочатку. Спочатку, тому що більше вона розповідала, тим більше я розумів, що зовсім був не готовий до її розповіді, коли просив пояснити що з нею сталося минулої ночі.

Вона забувалася, сильно нервувала і кусала губи, стараючись ні на кого не дивитись. Руки її затряслися після того, як вона сказала, що хтось був мертвий, а серце подалось в такий галоп, наче хтось може на неї напасти прямо тут. Вона боялася, по-справжньому боялася, а не брехала і не вигадувала. Вовк усередині гарчав пораненим звіром, він хотів її захистити, хотів зробити щасливою, по його версії - своєю. Я відчував його страх за неї, і в душі розквітала зловтіха з присмаком відрази. Відрази до себе самого, через те, що її страждання - єдине, що допомагає мені помститися цій тварюці. Але це тривало лише мить, доки вона не заплющила очі від страху, затремтіла всім тілом. Несподіване бажання захистити й заспокоїти взяло гору над бажанням помститися. Усе це тривало мить, під час якої я зірвався з ліжка, але так і не спромігся підійти до неї. Те, що вона сказала, змінило все, просто тому, що я відчував десь поруч запах Діми.

- Дівчина, чиї фотографії всюди в місті розвішані, Ніна Новікова, - промовила вона на одному диханні.

Вийшов із кімнати, щоб не бачити, як вона плаче, і зіткнувся біля вхідних дверей із Дімою. Дарина продовжувала говорити та, судячи з того, як тремтів її голос, плакати. Друг стояв навпроти мене, у білій спортивній куртці та джинсах. Ми збиралися вчора шукати його дівчину, але здається, її вже знайшли за нас. Судячи з того, якими великими очима він дивився на зачинені двері спальні, він не міг повірити її словам.

"… вона була мертва, лежала загорнута в клейонку.", -  донісся до нашого слуху її повний відчаю голос.

- Це неправда, просто не може бути правдою, - прошепотів Діма, найімовірніше, сам собі.

- Дім, послухай, - почав було його заспокоювати, поки інші теж задавались цими ж питаннями. Вони не могли в це повірити, тому що кожен з них, окрім Івана знав дівчину з плакатів особисто.

- З чого ти взяв, що це була вона? - запитав Михайло, вони всі намагаються удати, що не знає Ніну.

- Адже вона бреше! Нахабно бреше! - гарчить Діма і кидається до дверей, але я його зупиняю, відводжу в іншу кімнату, поки очманілий перевертень не налякав і так перелякану дівчину.

- Навіщо їй брехати? Ніна зникла задовго до її появи в цьому місті. Вона її не знала, та ти й сам бачив, яка вона вранці прийшла.