Розділ 7. Серце

Олександр Хмельницький

осінь 2012 року

Ми в лісі, біжимо далі у гори, за нами погоня. Мисливці, щоб їх! Вони, здається далеко, але життя мене навчило, що ніколи не можна бути впевненим, що мисливець десь неподалеку. Де б не були їхні запахи, вони все ще можуть наздогнати нас завдяки технічному прогресу – дронам, наприклад, мисливців хлібом не корми, а дай пополювати на перевертнів. Для них ми всього лиш підступна здобич, звір, що удає з себе людину, щоб вижити. Мені не подобається, що доводиться просто тікати, але ми не в тому становищі, щоб давати бій. Це ми порушили кордон їх територій, влізли куди не варто було. А все це через двох ідіотів – Діми та Івана! Хто б знав, що Кирило виявиться не найбільшою моєю проблемою?! Та порівняно з цими двома, Кирило мало не ангел у плоті. Один божевільний коханець, вирішив свою дівку у мисливців пошукати, порушивши тим самим важливий мирний договір. Другий же, скористався галасом, що виник через першого, і вирішив по-тихому звалити додому, не запитавши дозволу.

Цей Іван, як виявилося, ще той міцний горішок. На вигляд тихий, але насправді настільки запальний, що його страшно з собою на люди брати. Нещодавно ми спробували його в клуб зводити, то він навіть до входу дійти не встиг, одразу руками почав махати. Річ у тім, що моська в нього для дівчат приваблива, от і вішаються вони на нього гірляндою на кожному кроці. Але наш ловелас не такий говірливий, як Кирило, тому повністю ігнорує їх. А от хлопці цих дівчат його точно не ігнорують, до того ж настільки, що одразу після їхньої першої фрази, наш розумник забезпечує їм струс мозку. Він узагалі у вовчу форму переходить із вартою заздрості легкістю, немов йому зовсім не боляче перетворюватися. Та й звіра свого він не боїться, на оборот, наче пишається ним, від чого іноді нудить, чесне слово. Ось і виходить, що цього розумника я розуму вчу більше, ніж двох інших раніше. Мої уроки цьому поганцю не сподобалися, тому він вирішив повернутися додому, у місто, яке фактично належить Ренату. Це все одно, що оголосити війну іншій зграї, але цьому ідіоту все одно на наслідки. За кілька годин, коли стемніло, ми все ж повернулися додому. Натягнувши на себе одяг, у гробовому мовчанні, повів цих щенят у будинок.

Злість вирувала в мені, але я стримувався до того моменту, поки не став упевнений, що поки я вбиватиму одного, другий не втече. Вони хоча б уявляють, як мені було за ними бігти? Я навіть не відразу зрозумів, наскільки вони з глузду з'їхали, тільки коли розпізнав напрямки запахів. Одного повернув, навіть не встигнувши прибити, змусив побігти рятувати іншого. Якщо Іван до території зграї Рената добігти не встиг, то Діма до поселення мисливців встиг. Чим це обернеться для нас, я навіть уявити не можу. Вийшов у внутрішній дворик будинку, тут було злегка прохолодно, а мені потрібно було охолонути. Зверху світила безглузда гірлянда, десь у закутку шумів японський бамбуковий фонтанчик, спробував заспокоїтись, але вдалось не дуже.

Повернувся лише тоді, коли всі хлопці зібралися у дворі разом. Вони розуміють мій стан і відчувають страх, що цілком нормально, бо голови зараз полетять!

– Я слухаю, – вимогливо дивлюся на всіх трьох.

– А що я? Я тебе одразу попередив, коли побачив, що ці двоє змилися, – Кирило вирішив одразу очистити свою душу, хоча, можливо, він так Дмитру мститься за всі ті рази, коли він його здавав із потрохами.

Діма гарчить, Іван взагалі загрозливо пішов на вузькоокого, явно збираючись знову з ним побитися. Кирило встав за мною, цього разу йому майже нічого від мене не загрожує.

– Дімо, ти перший, – вистачило одного погляду, щоб Іван залишився стояти на місці.

– Я взагалі не розумію, навіщо ти мене зупинив?! Ніна зникла два тижні тому! А ти навіть не думаєш допомагати її шукати! – хлопець закричав, за ці два тижні Діма змінився до невпізнання. Став нервовим, майже психованим, а все тому, що його ненаглядна Ніна Новікова зникла! Після того, як ми залишили її в клубі, цю панянку більше ніхто не бачив. Скандал піднявся такий, що її всі тепер шукають, але знайти не можуть, і ми в тому числі. Її запах пропав, просто пропав, наче його хтось спеціально прибрав.

– І до чого тут мисливці?! Ти хоч розумієш, що порушив договір, якому багато років?! Або, якщо ти не зустрічав мисливців раніше, тобі здалося, що їх можна не боятися? Забув про тих, що Кирила як тваринку продавали? Може, хочеш опинитися в його шкурі? Ти, про що взагалі думав?! – не зірватися на крик не вийшло, але зате зумів стримати бажання придушити його.

– Про Ніну! Я єдиний про неї думаю! Весь час думаю про те, що вона десь одна, налякана, а я допомогти їй не можу! – він зривається, руки його тремтять, як і губи.

Зітхаю, мій друг, майже брат, має жалюгідний вигляд, а все через дівку, що напевно втекла з іншим. Але сказати йому таку версію надто жорстоко й небезпечно, він і так уже накоїв справ.

– Чому ти пішов її шукати саме там?! – уже менш зло, але все ще з претензією запитую його.

Він мовчить, опустивши голову, підтискає голову.

– Це все через мене, вони могли забрати її через мене. Може, хотіли помститися за щось? Я знаю, Ніна хороша, у неї не було ворогів, здатних на таке, це я в усьому винен, – він хапається за своє волосся, тож напевно завдає собі болю навмисне.

Зітхаю, мені нічого йому сказати, хорошою вона мені не здавалася, але не говорити ж про це йому?!

– Та все з нею нормально, знайдеться твоя пропажа. Тільки точно не в мисливців, вони людей не чіпають, навіть якщо вони перебувають поруч з нами. Попередити хіба що можуть, але й то, не видавши нашої таємниці. Не думаю, що твоя дорогоцінна втекла від таких попереджень, тож заспокойся хоч трохи, – про те, що мисливці не чіпають людей не брехав. Але про те, що вони вбивають наших жінок, вважаючи інкубаторами для появи на світ перевертнів, також не сказав. Мені потрібен старий Діма, спокійний і розважливий, але, схоже, ці риси пішли від нього відразу після появи Ніни.