Вовче кохання

Післямова

— Ви так глибоко передаєте цю картину, наче й були ними.

— Ох доню! Був. Проте не ними.

— Ви перевершили себе!

— Спасибі.

— А це їхні діти?

— Так. Ксенія та Кирил.

— А це їхній вовк?

— Так. Картер. Вернувся-таки. Не зміг стерпіть розлуки…

— Вони такі щасливі.

— О так! Це справжнє вовче кохання. Вірне, щире, єдине на все життя…

Двоє замовкли та дивилися на картину. На ній була дівчина, хлопець і їхні двоє дітей. Поряд ніг лежав вовк, який радісно висопив язика. Усі усміхалися. Які ж прекрасні були ті хвилини!..

(У нижньому краю портрету підпис: «Миттець своїй подрузі Елі та її чоловіку Бішопу».)

 

Щиро ваша,

Siren Tethras

 

З любов’ю для вас!

VFZ8-24qYZUU-Ota2wPFwiA61DqlACiz87hX9OZuSIXeEPCx38IMecxPkBGF70kd1cRwuu_F13Nn9bNrrM8FnDaEp160bwyHBpW1Kn5i4U-kSpCDcFJYL2yIdFG13o2S5zkznNw

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше