Розділ 24 «Ревіння зграї»

Темрява густого лісу огортала все навкруги, але я помітила щось неприродне серед поваленого велетенського дерева — рух, що не належав лісу.

Приблизившись, я побачила зв’язану Емі — її очі були повні страху, а тіло тремтіло.

Поруч стояли кілька мисливців, їхній ватажок — суворий і безжальний — оглядав територію, ніби впевнений, що ніхто не наважиться втрутитись.

Серце стислося, але я миттю дістала свисток і подала сигнал зграї — короткі і чіткі звуки, що розлетілися лісом.

Ніл, Дейзі та інші почувши сигнал, почали швидко збиратися, наближаючись до місця.

Я тримала погляд на Емі, відчуваючи, як у мені зростає вогонь боротьби.

Мисливці ще не помітили наближення зграї, і ми мали лише мить, щоб діяти.
Ліс вибухнув навколо нас — голоси, рик, тріск гілок і гуркіт падінь.
Зграя кинулась у бій, мов дикі шторми, кожен вовк був втіленням сили і люті.

Мисливці боронилися відчайдушно, але наша рішучість була непереможною. Крики і звуки зіткнень перепліталися з ревом тварин.

Я побачила, як Емі лежала непритомна, зв’язана під деревом, а Кай поруч став лицем до лиця з ватажком мисливців.

Поки решта зграї боролася, ми з Каєм залишилися наодинці з ворогом — чоловіком з холодним, безжальним поглядом.

Ватажок глузливо посміхнувся:

— Ви — виродки природи, тінь того, що колись було. Не заслуговуєте на життя, на ліс, на світ.

Кай стиснув кулаки, але мовчав, його очі палаючи зосередженням.

— Ви хочете знищити нас, бо боїтеся нашої сили, — відповіла я, голос твердий, незламний. — Але ми — сім’я. І навіть якщо ми — “інші”, ми маємо право жити.

Ватажок насміхнувся:

— Право? Ви — хвороба, яку треба вирізати. Я прийшов покласти край цьому кошмару.

Я відчула, як у мене всередині палає вогонь гніву і захисту.

— Тоді спробуй.

За спиною почувся рев — решта зграї вже знову вступила в бій, і наша битва за життя і честь тривала.
Повітря навколо густішало від напруги, і кожен подих здавався важчим.
Я стояла пліч-о-пліч із Каєм — його присутність була як ріка, що підтримує мене, як вітер, що веде вперед.

Ватажок мисливців випростувався, готовий до бою, його холодний погляд мов кинджал, що прагне пробити захист.

Кай зробив перший рух — ривок уперед, швидкий, як блискавка, спрямований на ворога.

Я відчула, як наші думки зливаються у спільний потік — знову, як колись, ментальний зв’язок підсилював нашу єдність.

Ватажок ухилився від удару Кая і контратакував — різкий замах мечем, що сяяв на світлі.

Кай відбив атаку, і я миттю підскочила збоку, намагаючись дістати ворога.

Наші рухи були скоординовані, неначе ми були одним тілом і одним духом.

Ватажок не здавався — його удари ставали все жорсткішими, і я відчула біль, коли один з них зачепив мене по руці.

Але біль лише загострював мою рішучість.

Кай вигукнув мені:

— Тримайся! Ми разом!

Я кивнула і зосередила всю силу в останній спільній атаці.

Ми одночасно вдарили — Кай з силою вперед, я — збоку, і ворог впав на землю, важко дихаючи.

В цей момент ми відчули, як наш зв’язок, наша єдність — це те, що дає нам силу вижити і перемогти.
Ворог впав на землю, важко дихаючи, але його очі палають незламним вогнем. Він повільно піднявся, збираючи залишки сил, і знову став у бойову стійку — готовий продовжувати боротьбу.
Він стояв поряд. Такий бажаний, красивий, неймовірний. Та не мій. Бажання доторкнутись вустами до його яскраво-червоних губ, так і спонукало до дій. Але не можна. Потрібно зібрати останні краплі своєї волі та бути стриманою. Ніколи не думала, що можна так сильно чогось жадати. І не мати можливість насолодитись тріумфом своєї
перемоги.
Я маю мислити тверезо. Зараз не час для фантазій.
Свою рішучість та сміливість потрібно направити в інше русло.
В цю мить ми знаходимось під прицілом нашого ворога. І тільки я можу нас врятувати. Це мій обовʼязок. Обовʼязок будь-якого вожака своє зграї.
Моєї зграї.
«Зараз я накинусь на нього і дам тобі час, щоб ти міг врятувати Емі. Иди і не озирайся назад. Щоб тут не відбувалось. Я альфа. Я маю захистити свою сімʼю». - подумки приказним тоном сказала я, дозволивши Каю влізти в мої думки.
Він не може не підкоритись своєму вожаку. Тому якби він не опирався, але мав йти.
Я хутко накинулась на здорового чоловіка.
Намагаючись махом ноги вибити зброю з його рук. Та
він не розгубився. Зробив постріл раніше ніж моя нога встигла торкнутись рушниці. Куля виконала свою місію і влучила в моє тіло.
Страшений біль оволодів тілом.
Куля пройшла крізь плече. Світ навколо завирував, а ноги наче підкошувалися.

Поранення було серйозним, але не смертельним — я боролася за кожен подих, не відпускаючи реальність.

Кай миттю кинувся вперед, його очі палаючі люттю. Він рвонув на ватажка мисливців, без вагань і жалю.

У блискавичному бою Кай впав на ворога з усією силою — один рішучий удар, і ватажок повалився назавжди.

Я ледве втрималась на ногах, але Кай вже був поруч, підхопив мене.

Навколо більше не було ворогів — усі мисливці були переможені.

Ніл і Дейзі, не гаючи часу, кинулися рятувати Емі.