Розділ 22 «Пробудження альфи»

Я зробила крок уперед, глянувши кожному в очі.

— Пропоную розділити їх на менші групи. Влаштуємо засідки і будемо по трохи винищувати ворога.
— Це виснажить їх і дасть нам шанс зберегти нашу зграю.

Зграя замовкла, а потім почали лунати схвальні голоси.

Лекса кивнула, голос її був впевненим:

— Так, розбити ворога на частини — це розумний хід.

Джеремі підтримав:

— Це дасть нам перевагу.

Та серед цих схвалень вирвався холодний голос.

— Ні, — сказала Дейзі, виходячи вперед. — Це небезпечно і необдумано.
— Ми не можемо ризикувати життями наших людей через імпульсивні атаки.
— Кай — наш альфа, і поки він не прокинеться, будь-яке рішення має бути зваженим.

Я відчула, як в мені розгорається вогонь.

— Дейзі, — спокійно, але твердо сказала я, — чекати, поки ворог нас знищить — це не зважене рішення. Це бездіяльність.
— Ми — вовки. І вовк, що сидить і чекає, скоро стає здобиччю.

Дейзі глянула на мене з викликом.

— Тоді готуйся нести відповідальність за наслідки.

Зграя знову напружилася, а я знала: попереду складна боротьба — не лише з мисливцями, а й між нами.
Вечір опускався на ліс, фарбуючи небо у темно-синій колір.
Джеремі повернувся зі свого спостереження — його очі світилися втомою, але й рішучістю.

— Сьогодні ввечері кілька мисливців планують засідку на одній із лісових стежок, — повідомив він, не відводячи погляду від карти, яку розгорнув перед зграєю.

Я відчула, як кров пульсує в жилах. Це був шанс. Наш шанс.

— Готуємось до атаки, — оголосила я. — Всі, хто готовий, збираємося за годину. Пам’ятайте: діяти швидко і без зайвого шуму.

Під покровом ночі ми рухалися лісом, мов тіні, кожен крок був обережним, але сповненим рішучості.

Я відчула, як в мені пульсує сила — не лише вовча, а й людська, що не дозволить зламати мене і мою зграю.

Раптом з темряви донісся крик — почалась сутичка.

Мисливці були численніші, але ми були швидші, спритніші, єдині.

Я вела їх у бій, рик і голосні крики розривали ніч.

Леза блищали, кроки гуркотіли по підстилці з опалого листя.

Я бачила, як один за одним вороги падають.

Серед хаосу мені вдалось нейтралізувати кількох мисливців особисто — рішуче і холоднокровно.

Зграя діяла злагоджено — це була наша сила.

Коли останній ворог втік у ліс, залишивши по собі тишу і порожнечу, ми стояли, дихаючи важко, але тріумфуючи.

Я відчула, як всі погляди звернулися до мене.

Ніл першим заговорив, його голос тремтів від захвату:

— Олівія, ти вела нас. Це була справжня перемога.

Лекса додала:

— Ти показала, що можеш бути лідером, який потрібен зграї.

Джеремі посміхнувся:

— Ми бачимо в тобі альфу.

Навіть ті, хто вагається, кивнули.

Я відчула, як в грудях розливається тепло — не просто перемога над ворогом, а перемога над сумнівами.

— Я не претендую на це титул легковажно, — сказала я, — але якщо ви бачите в мені альфу — я прийму цей обов’язок.

Зграя затихла, а потім вибухнула схваленням.

Це був початок нового етапу.
Перемога в лісі стала не просто звитягою над ворогом — вона була пробудженням.
Зграя зібралася навколо вогнища, голоси змішувалися в тихих розмовах, планах і обіцянках.

Лідеркою стала я — Олівія. Відчуття відповідальності тягнуло вниз, але й додавало сили.

Лекса поруч підтримувала, а Ніл спостерігав, часом вагаючись, але з повагою.

Вона стояла одна на краю табору, дивлячись у темне небо. В очах — сум і рішучість.

В голові крутилися думки про Кая — його безсилля в комі, про матір, яку ми втратили.
Ці втрати були як важкий камінь на душі.

Та з кожним вдихом я відчувала — я не одна. Зграя поруч. Ми разом.

Водночас я знала — наш ворог не відступить. Їхня наступна атака буде ще сильнішою.
Вогонь у таборі горів яскраво, але між мною і Дейзі палахкотіла інша іскра — іскра конфлікту.

Вона вийшла вперед, погляд її був холодним і гострим.

— Ви всі наївні, — почала Дейзі, її голос лунав по колу зграї. — Ви думаєте, що одна перемога робить з Олівії альфу? Це дурість.

Всі замовкли, напруга зроставала.

— Кай — наш справжній альфа! — продовжила вона, голос став гучнішим. — І ви всі зрадили його, вибравши Олівію.

Я зустріла її погляд прямо.

— Кай зараз у комі.
І ми мусимо жити далі. Ти сама це бачиш.

— Жити далі? — усміхнулася Дейзі гірко. — Це зрада. Альфа — це більше ніж сила в бою. Це вірність і честь. І я не дозволю, щоб ти вкрала це у нього.

— Я не краду. Я веду зграю там, де Кай не може, — відповіла я твердо. — Якщо ти не можеш це прийняти — це твій вибір.

Лекса і Ніл мовчки спостерігали, напруга між нами стала відчутною.

Дейзі глянула на них і холодно сказала:

— Ви всі хочете війни? Ви всі готові на це?

— Ми готові захищати свій дім, — відповіла я.

— Тоді не заважай нам, — промовила вона і відійшла.

Зграя стояла мовчки, а я відчула, як гіркота змішалась із рішучістю.

Ця війна не лише з мисливцями — вона тепер і між нами. 
Після вибуху конфлікту Дейзі стояла осторонь, її обличчя було напружене, а очі блищали від невисловленої образи.
Ніл і Люк підійшли до неї тихо, знаючи, що саме зараз потрібні слова підтримки, а не суперечки.

Ніл заговорив першим, його голос був спокійним і м’яким:

— Дейзі, ми всі розуміємо, як сильно ти любиш Кая. І ніхто тут не хоче зрадити його пам’ять або його волю.

Люк додав, дивлячись прямо в її очі:

— Але зграя — це більше, ніж один вовк.
— Мисливці не чекають, поки ми розв’язуємо свої внутрішні конфлікти. Вони вже дихають нам у спину.

Ніл кивнув:

— Ми не вибирали цього часу, але він настав. І зараз потрібен альфа, який поведе зграю вперед.

— Ми не забуваємо Кая, — промовив Люк, — але без лідера ми приречені.

Дейзі дивилася на них, її погляд пом’якшав.

— Я боюся, — прошепотіла вона, — що втрачу його назавжди. І зграю.