Розділ 13 "Хмільне сплетіння"

Новий день. Купа пропущених дзвінків на телефоні. Найбільше від Кая. Навіть, повідомлення написав:

" Олівія, передзвони"

"Передзвони, Олівія, терміново!!"

"Не випробовуй мого терпіння. Це наказ, перетелефонуй!"

Ага, слухаю і підкоряюсь. Не на ту натрапив.

Дивно, але чомусь не відчуваю необхідності йому підкорятись. Ніби він не альфа для мене. 

Не буду телефонувати. 

Зранку за графіком має бути пробіжка. На годиннику п'ята ранку. Емі та Сідні ще сплять. Одягнула лосини й кофту, взула кросівки та вийшла з дому. 

За будинком була витоптана мною стежка, котра вела до лісу. Вставила навушники у вуха, увімкнула свою улюблену музику і розчинилися між дерев. 

Я бігла швидко. Швидше ніж до мого перетворення. З новими силами навіть в людській подобі ми сильніші за звичайних людей. Спритність, далекогоглядність, витривалість і багато інших переваг тепер притаманні мені. 

На хвилину  зупинилась. Відчула по заду себе чиюсь присутність. Запах був знайомий. 

"Ну ви що, знущаєтесь" - прошепотіла , але я знала що він це почув.

-Привіт, Кай. Що ти тут забув?

Злий хлопець стояв переді мною . Його суворий вигляд занепокоїв мене. Очі чорні , наче тьма. Такий Кай мені не подобався. 

-Ти мені не перетелефонувала! - суворо проговорив.

-Мені потрібен був час, щоб обдумати все, зібрати себе до кучі, - тяжко зітхнула,- ти не знаєш як це відібрати чиєсь життя, як жити з цим тягарем. І повір, це було не востаннє. І якщо на нас чекає війна, то кожен із зграї відчує смак крові. - З кожним словом підвищувала тон. - Я побачу як ви будете справлятися з цим.

Його вигляд став м'яким. Звісно він до кінця не розумів мене, але принаймні намагався.

-Вибач, я не подумав, що тобі може бути так важко, - підійшов до мене ближче, сильними руками обхопив мене за плечі, - ти нас врятувала і не повинна себе за це корити. В тебе не було іншого вибору. В іншому випадку, в тих клятих могилах могли опинитися наші тіла, розуміє? 

Я все розуміла. Тим не менш, мені не давало це покою. 

Хлопець притиснув мене міцно до себе. Як добре було в його обіймах. І я зовсім не опиралась. Мені цього не вистачало. В ногах наче раптово пропали сили, присіли на пожовклу зів'ялу траву і просто обійнявшись сиділи.

В цю мить я відчувала спокій. Наче нікого крім нас нема на землі. Нема небезпеки. Тут і зараз, в його обіймах... нічого не страшно. Ніби нічого зі мною не трапиться. Маленька дівчинка, якій в дитинстві не вистачало таткової любові, вперше відчула силу чоловічого тепла. Так добре. Не хочу, що ця мить скінчилася. Хто б міг подумати, що мене може втішити Кай Уокер. 

Завжди такий холодний, суворий, стриманий. А зараз зі мною в цей момент ніби зовсім інша людина. Нікому крім мене не знайома. В цьому щось є особливе, інтимне.

Хочу вам зізнатися..  такою слабкою мене ніхто не бачив. Він вперше. Йому не страшно оголити свою душу. Розповісти про свої страхи. І здається, йому зі мною теж так. 

Але так не можна. В нього є Дейзі. Як же Дейзі.. Здається вони не такі близькі.

 Впустивши Кая в своє життя ,наші стосунки кардинально змінились, всього за лічені дні. Ми наче два магніти, що тягнуться один одного.

Як сказати, щоб відпустив? Як збрехати, що я не хочу цього?

В пам'яті з'явився той наш раптовий поцілунок. Я добре пам'ятаю як його солодкі губи міцно обхопили мої і не хотіли відпускати. Що ж зі мною коїться.. як це все не вчасно. Чому саме з ним?

Руки все так  міцно обвивають моє тіло. Хочеться дати волю своїм бажанням і почуттям. Його очі дивляться прямо в мої і я легко можу прочитате, те чого він жадає. 

Невже це сталось..? Немає сил опиратись. Дотик його губ, щире і хмільне сплетіння. В думках моїх туман. Очі щастям миготять. Руки, як мости з'єднались, а ніжність з пристрастю злилася. Під тлом небесної блакиті, я забулась з ним про все на світі. 

"Олівія, отямся!" - в думках сварю сама себе. -"Ну що ж ти робиш?"

Так, все досить. Через силу відштовхнула від себе хлопця. 

-Кай.. це.. тобто, те що ми робимо, - навіть мову відбирає, - це не правильно.

Він обережно відсунув пасмо волосся, що прикривало частину обличчя, змушуючи моє серце битися в шаленому ритмі. В його погляді майнула, не притаманна для нього, ніжність. Ну і як тут опиратися?  Він ніколи на мене ще так не дивився.

-Знаю, - з жалем майже шепотом сказав Кай.

Ну от чому так, коли щастя вже в твоїх руках, воно не помітно вислизає з твоїх рук.

- Я не люблю Дейзі. Ніколи не любив. Вона наполягала, а я просто погодився.