Розділ 11 "Сутичка"

Я проснулась від настирливих сонячних променів, котрі світили прямо мені в очі. Побачила, що сама. Напевно, то був сон, що ми з Каєм лягли спати разом. Та ще й те, що це я попросила. Дійсно, таке може тільки приснитись.

В домі панувала тиша. Здається нікого не було. Це мене трохи лякало. Я вийшла на подвір’я подивитись, чи точно хлопців немає. Справді нікого не було, але машина була на місці. Дивно. Йти на пошуки я не стала. Вирішила дочекатись їх в будинку, думала так буде безпечніше.

Зайшовши в дім я відчула сильний удар по голові. Що відбувалось далі не знаю, адже була без свідомості. Хто наніс удар не бачила, бо били ззаду, але рука була сильна. Через втому стала розгубленою, неуважною. Навіть не відчула, когось стороннього поряд.

Отямившись відчула як мотузка впивається в мої руки, поволі відкривала очі. Така слабкість. Здається,  такою слабкою я ще ніколи не була. Вовчий слух почув поряд ще два, ледве чутних, серцебиття. Кай і Ніл. Також непритомні. З вулиці лунали чужі, але вже знайомі голоси. Можу припустити, що це ті самі чоловіки, що вчора ніби заблукали. Я впевнена, що вони вичікували підходящого моменту, щоб напасти. Коли ми всі були виснажені, чоловікам це вдалося легко.

Потрібно хлопців якось привести до тями. Найближче до мене був Кай. Тому я повільно та тихо підповзла до нього. Можу зробити висновок, що ті чужинці недосвідчені мисливці. Простою мотузкою зв’язали  руки та ноги. Це затримає вовка ненадовго. І залишити нас самих в одній кімнаті також було дурістю з їх сторони. Нам пощастило, можна сказати.

- Кай, отямся, - тихенько прошепотіла. Зв’язаними руками поштовхувала його нерухоме тіло. Але він не реагував. Ніла також не вдалось мені привести до тями.

Виходить, що тільки я можу нас врятувати. Якою я б не була зараз слабкою, мушу зібратись всі залишки своєї сили і перетворитись на вовка. У звіриній подобі у мене буде більше шансів на перемогу. Так ми менш вразливі. І швидше зцілюємось. Що є великою перевагою.

Розумію, що мій організм дуже виснажений. Перетворення для новачка в такому стані може бути фатальним кінцем. Але іншого виходу немає. Я навіть не вагалась ні секунди. Хоч я і не альфа, але як і будь-який член зграї маю захищати своїх, навіть ціною власного життя. 

Лежачи на підлозі, зв’язана, безпомічна. Довірилась своєму вовчому чуттю і почала перетворюватись. Спочатку біль був пекельним, але він швидко відступив, що було дуже дивно. На мить я подумала, що це все. Я мертва. Та відчувши повітря, що жадібно вирує в легенях, ці думки пішли геть. Метаморфоза пройшла з шаленою швидкістю. Приплив сил, впевненості. Ніби вчорашнього дня зовсім і не було, і я не була виснажена. Наче в перший раз. Вся сила і міць бурею увірвались в моє тіло. Відчувала себе непереможною.

Не вагаючись, швидко вистрибнула у вікно. Уламки полетіли в різні сторони, а деякі впились в моє тіло. Та я цього зовсім не відчувала. В мені вирувала буря різних почуттів та відчуттів. Тому на біль я не звертала уваги. Як тільки могутні лапи торкнулись осінньої землі, я оголила свої ікла, злісно заричала, так що звук розійшовся по всьому лісу, навіть звірі поховались зі страху в свої нори. Диких, хижий погляд вже пожирав чоловіків, лапи греблись в землі готуючись до стрибка. На мій превеликий жаль, чужинці були озброєні. Знову ж таки, мене це не лякало і не хвилювало. Мені було байдуже, що вони можуть мене поранити, чи навіть вбити.

Той, що рудий направив на мене пістолет, худорлявий же, сховався за товаришем. Я бачила солодкий страх в їх очах, це мені додавало наснаги. Глибоко в душі я розуміла, що хтось має померти. Або вони, або я. Чесно кажучи, я ще не була готова до вбивства. Та якщо вони справді належать до клану мисливців, то іншого виходу нема.

Я зробила декілька кроків назад, щоб чоловіки подумали, що я здаюсь, чи злякалась, бо вони ж направили на мене зброю. Та насправді набирала дистанцію для стрибка. Накинулась на рудоволосого чоловіка, повалила своїми могучими лапами і дужо притискала його до землі. Пістолет випав з його рук та відлетів в бік. Той що худорлявий, з страху відбіг від друга. Я роздерла кігтями одяг чоловіка, щоб упевнитись, що він має мітку мисливця. І я була права. Тому його доля відома. Смерть. Чоловік намагався опиратись, та все було марно. Жадібно встромила свої ікла в тонку бліду шию. Відчула бридкий смак його  крові. Задоволення мені це не приносило. Тому швидко перегризла сонну артерію. Мертвий.

Залишився ще один. Відчула як в тіло блискавкою вдарила вогняна куля. Він вистрелив в мене. Я не видала ні звуку, хоча відчула пекучий біль. Повернула голову в бік другого чоловіка. Мене чекала ще одна сутичка. Злість стала ще сильнішою. Така безжальна. Чоловік продовжував робити постріли. Видно, що стрілок був з нього нікудишній. Адже ні одна куля більше в мене не влучила. З ним вчинила так само як і з його товаришем.

Моє сіро-буре хутро вкрилось кров’ю. Я відчувала її запах і смак. Раніше, я думала, що не здатна на вбивство. Та коли на кону стоять життя членів твоєї зграї, вибір очевидний. Моя рана також кровоточила. Важко впала на землю, біля мертвих тіл моїх ворогів. Поранення не смертельне. Та у важкому стані я змогла пережити перетворення, битву, і це переживу.

Вовча натура поступилась місцем людській. От тепер точно можу сказати, що лежу на холодній землі, вся в крові та ледь не мертва.

Відчула як моє тіло підхопили знайомі руку та кудись понесли.

- Олівія! – Кричав Кай. – Не помирай. Нііііііі!

Сьогодні мій фізичний біль перетнув межу допустимого. За крок від смерті. В такий момент, коли мозок ще працює, говорять, що все життя пролітає перед очима за хвилину. Зі мною такого не було. Мені лише подумки хотілось з усіма попрощатись, сказати як сильно їх люблю. Але не сьогодні. Сьогодні не день моєї смерті. Я надто сильна та вперта, щоб здатись.

Відчувала, як хтось намагається дістати кулю з моєї рани. Якщо в хлопців це вийде, то вовчий ген дозволить мені швидше зцілитись. За кілька хвилин прийшло полегшення. Рана почала затягуватись. За звичай, так швидко не буває.