Розділ 10 "Одинокі"

Я вмостилась в холодне ліжко. Після сьогоднішнього насиченого дня мені здавалось, що воно найзручніше і найм’якіше. Виснажена. Як тільки моя голова торкнулася подушки, я відразу заснула. Після неочікуваної зустрічі, я була насторожі, тому не могла повністю віддатись сну. Через декілька годин відпочинку, я почула якийсь шум внизу. Вирішила піти перевірити, що там.

Я спустилась тихенько сходами, світло не вмикала, щоб не злякати непроханих гостей. Звісно йти одній було великою дурістю. Напевно, мій мозок ще спав.

Шум лунав з кухні. Здається, хтось рився в холодильнику.

- Я тебе розбудив? – тихенько сказав хлопець.

Спустившись на кухню, мені теж захотілось, щось перекусити. Адже ввечері я була настільки втомлена, що не звернула уваги на свій голод.

- Нічого, Кай. Що ти там знайшов? – зацікавлено запитала. – Ти будеш робити сандвіч?

- Так, будеш? – ввічливо запитав він.

Я кивнула в знак згоди головою. Уважно спостерігала, як Кай готує. Адже я ніколи цього не бачила. Навіть не думала, що він сам може зробити той сандвіч. Та і взагалі раніше моя голова не була зайнята думками про нього. Мені було байдуже на нього. А зараз ми є частиною чогось особливого і це нас пов’язує. Звісно, і з іншими членами зграї. Але тільки з ним цей зв’язок такий сильний, постійний. Що дуже дивує мене. Напевно, його теж. Може, коли він мене не так дратуватиме треба буде поговорити про цей наш зв’язок. Хоча може це через те, що він мій вожак. І в інших так само з ним особливий зв’язок. Не знаю.

- Тримай свій сандвіч.

- Дякую.

Якій він був смачний. Мабуть це через те, що я дуже голодна і мені все зараз здасться смачним. Та він справді добре готує. Здається, цей хлопець не такий вже і поганий.

- Чому ти постійно грубиш мені? – наважилась запитати я.

Кай відірвав свою увагу від свого сандвічу і поглянув на мене. В очах була печаль.

- Бо я такий є. Грубий. – сказав він.

- Ні, - заперечила я, - ти лише хочеш таким бути. Ти зовсім не такий.

Хлопець усміхнувся через силу і запитав:

- А який же я по-твоєму?

- Я бачу в твоїх очах печаль. В тебе очі маленького ображеного хлопчика, який рано втратив матір, а батько не зміг дати вдосталь любові. Ти ображений на весь світ і маєш намір помститись за маму будь-якою ціною, - з розумінням говорила я. Бо я теж рано втратила батька. Так, він не помер. Він нас покинув. Отак просто відмовився від нас.  Навіть не знаю, що гірше. Тому трохи розуміла його біль. У нас обох була всередині пустота, яку ніхто не міг заповнити.

- То ти теж переживаєш внутрішні страждання? – не піднімаючи свій важкий погляд на мене, запитав.

- В кожного своя драма. Ми обоє втратили дорогих людей. Звісно по-різних причинах, але суті це не міняє.

- Ти теж не показуєш себе справжню, Олівія. Хочеш здаватись сильною, демонструєш, що тобі ніхто не потрібен і ти все зможеш сама, що ніхто не може тебе образити. Але насправді ти вразлива, ти втомилась бути сильною. І ти така ж одинока як і я. Маленька дівчинка, яка не розуміє, що вона зробила не так, що її покинув тато. Але по якійсь причині винить себе. Ти відштовхуєш всіх, хто проявляє до тебе навіть симпатію, бо боїшся, що тебе покинуть.

Я нічого не відповіла. Він був правий, тому не було сенсу щось додавати, чи оскаржувати . Просто доїла свій сандвіч і вже зібралась встати з стільця, як закрутилось в голові, в очах потемніло, то вимушено присіла назад. Закрила очі, чекаючи моменту, коли все навкруги перестане крутитись.

- Що з тобою? – стурбовано запитав Кай.

- Все добре, просто дуже виснажена, - пояснила майже пошепки.

- Давай допоможу тобі дійти до кімнати, я теж вже піду спати.

В голові ще не зупинялась карусель, тому Кай взяв мене на руки і поніс до моєї спальні. Все було майже в тумані з того моменту. Таке часто буває у вовків на перших порах після ритуалу. За один день я занадто багато перетворювалась. Взагалі дивно, що я ще стояла на ногах. Хлопець доніс мене до кімнати, обережно положив в ліжко, вкрив ковдрою і вже збирався йти.

- Залишися, - зупинила його, навіть не знаю чому. Але в цей момент відчула, що я не хочу бути зараз сама.

- Добре, - не сперечаючись погодився.

Я посунулась на інший бік ліжка, щоб Кай міг теж прилягти. Подала йому іншу ковдру, що лежала на кріслі, біля ліжка. Хлопець ліг поряд. Обличчям до обличчя, але на відстані. Цього було достатньо.

- Чому ти попросила, щоб я залишився? - Прошепотів Кай.

- Не знаю, мені просто захотілось.

Я насправді не знала, чому попросила про таке. Відчула якусь потребу. На мить здалось, що він може заповнити мою пустоту. На мить мені здалось, що я не одинока.