Розділ 9 "Тренування"

За годину ми прибули на місце. Тут завжди так красиво. В дитинстві ми часто сюди приїжджали, я любила це місце. Невеличкий двохповерховий будинок, побудований з дерева, оточений лісом. За будинком простягалось глибоке озеро.

Ми вийшли з машини, взяли свої речі й направились в дім. В будинку було три спальні. Якраз кожному по кімнаті. Одна спальня внизу, в ній буде Ніл, дві на горі. Ще й ванна кімната спільна. Просто «прекрасно». Сьогодні точно не мій день.

- Десять хвилин перепочинемо і підемо в ліс тренуватись. Зараз в місті не спокійно, адже приїхали мисливці. Дерека досі не знайшли. Зв’язку з ним зграя вже не відчуває, навряд чи він живий. Тому зараз особливо важливо, щоб ти могла захистити себе, - сказав Уокер.

- Обережно, Кай, а то ще трохи і я подумаю, що ти хвилюєшся за мене, - з сарказмом сказала і лукаво посміхнулась.

Хлопець кинув на мене свій невдоволений погляд і сказав:

- Через десять хвилин під будинком. Не випробовуй мого терпіння, Райт!

Де ж мені набратися терпіння? Цей Кай зводить мене з розуму. Бісить просто. Та що вдієш. Як би я не хотіла визнавати цього, але він правий. З приходом мисливців в нашому місті небезпечно. І мені потрібно розвивати свої нові здібності. Тому смирно підкорилась. Залишила свої речі в кімнаті, переодягнулась в спортивний костюм щоб було зручно.

З шістнадцяти років я займалась кікбоксингом, тому битись я вміла дуже добре. Хоч якось могла постояти за себе.

Під будинком мене вже чекали хлопці.

- Ну нарешті, - невдоволено сказав Кай.

Я у відповідь нічого не сказала, закотила очі під лоба і мовчки пройшла повз.

- Ходімо, Ніл, - навмисно виділила саме його, роблячи вид, що для мене Кая тут немає.

Ми пішли глибоко в ліс, де не ходять люди, поволі розчиняючись серед могутніх старих дерев. Панувала тиша. Ніхто не наважувався її порушити, лише було чутно як перегукувались дзвінко птахи. Десь тихенько хижі звірі полювали на свою здобич. От і я мала навчитись полювати, висліджувати, злитись з лісовим життям, контролювати свого внутрішнього звіра.

Я неодноразово бачила як перетворювалась моя сестра, але бачити і самій це робити, зовсім різні речі.

- Зараз ти маєш перетворитись на вовка. Відчути як саме потрібно випускати свого звіра, щоб на далі ти знала як це зробити по бажанню і наскільки швидко буде виходити перетворення, - дохідливо і дружелюбно сказав Ніл.

- Буде дуже боляче, Райт. З першого разу лише в одиниць виходило перетворитись, - зверхньо повідомив Кай.

Міг би підтримати. Ну звісно, це ж Уокер, хіба я можу від нього чекати доброго слова. Поводить себе так ніби кращих за нього немає. Я тобі ще покажу, Кай.

- В тебе все вийде, - підтримав Ніл. – Не думай про біль. Зосередься тільки на своєму вовкові. Очисти свій розум від сторонніх непотрібних думок.

Я слухала Ніла і старалась робити все, що він говорив. Намагалась викинути зайві думки з голови. Думала лише про свою внутрішню вовчицю. Уявляла як вона виходить на зовні. Відчувала страшний пекельний біль, все тіло горіло ніби у вогні. Хотілось кричати від болю, але я мала залишатись сильно, мала переживати все в собі. Ніхто не міг мене бачити слабкою. Я нікому цього не дозволяла, як би мені погано не було. І ця ситуація не виключення. Стримувала себе як могла. Здавалося, що цей процес буде тривати вічно, секунди перетворення йшли як години. Я скажено впивалася руками в землю, намагаючись вловити зв’язок з цим світом і не потонути у вирі болю.

- В тебе все вийде, Олівія, - пролунав в моїй голові знайомий, заспокійливий голос. То був Кай.

Мушу визнати, його послання додало мені сил. Руки і ноги перетворились на лапи, тіло вкрилось вовчим хутром. Погляд був дикий, хижий. Я відчувала себе сильною, непереможною. Мої очі дивились на все по-іншому.

Я це зробила. Я змогла. Перетворилась з першого разу, не закричала від болю. Я була сильною і справилась.

- Молодець, - радо крикнув Ніл. – Для новачка вона дуже добре справилась, - говорив вже до свого друга.

Кай нічого не відповів, лише кивнув головою в знак згоди.

Мені ще доведеться до сотні разів перетворюватись, щоб цей процес проходив безболісно. Одне радує, що щоразу біль буде угасати. А от коли вовк перетворюється назад, то свідомість відключається. Ніби перезавантаження. Лише хвилин через п'ять людська частина приходить до тями. І саме в цей час ми найуразливіші. Нас спокійно можна вбити, якщо підловити на зворотному перетворенні. Цей нюанс мене зовсім не радує.

Зараз маю пережити і це. Знову зосереджуюсь на перетворенні, уявляю як вовча натура поступається людський. Моє тіло важко падає на холодну осінню землю. Лежу ніби мертва, безпорадна. Ледве-ледве чутно слабке дихання. Поволі прихожу до тями, збираюсь з думками, кілька хвилин перепочиваю і знову перетворююсь. Й так разів десять тільки за сьогодні.

Я була дуже виснажена, валилась з ніг просто. Ледве дібралась до будинку і вже хотіла йти до кімнати, як Кай схопив мене за руку і сховав за собою. Біля будинку було двоє незнайомих чоловіків. Вони здались підозрілими. Від них віяло небезпекою.

- Хто ви? – насторожено запитав Кай.

- Вибачте, що потурбували. Ми трохи заблукали. – сказав рудоволосий чоловік з густою бородою. На вид йому було років тридцять. Пристойно одягнутий, ніби на злочинця і не схожий. Та щось з ним було так не так.

Те саме можна сказати і про його товариша. Стрункий худорлявий темноволосий чоловік. Він впевнено стояв поряд з другом. Презирливо поглядав на нас. Очі його горіли ненавистю. Тіло говорило, що він готовий до бою.

От тільки їх не вистачало. Я була дуже втомлена. Та і хлопці теж. Адже вони теж перетворювались неодноразово сьогодні. А це виснажує. То ми були зовсім не готові до нападу, а особливо я.

- Куди вам потрібно? – запитав Ніл.

- Ми відпочивали неподалік в лісі, пішли прогулятись і заблукали.

- Вам потрібно йти прямо стежкою, там вийдете на головну дорогу і думаю потім зорієнтуєтесь, - неприязно відповів Кай.