розділ 8 "Непроханий гість"

Я зайшла в будинок, мати вже спала, а сестра ще була на вечірці. Пішла на кухню випити склянку води і направилась до свої кімнати. Підійшовши до дверей я почула, що там хтось є. Відчувала  чиєсь спокійне дихання. Бути перевертнем велика перевага. Моє шосте чуття підказувало, що той хто в кімнаті не несе загрози. Та гість був непроханий. Я рішуче відкрила двері, в темноті побачила знайомий силует. Ще одна здібність – я можу бачити в темноті. Розгледіла знайоме обличчя. Це був Кай.

Оце нахаба. Як він міг припхатись до мене, вдертися до моєї кімнати без мого відома. Те що він альфа не дає йому права приходити отак до мене. Чого він хоче?

- Що ти тут забув? – зі злістю сказала я.

Хлопець  пильно дивився на мене. Не розумію його. Моя кімната це останнє місце де він міг бути.

- Нам поговорити треба, - настирливо промовив.

- Нема про що говорити.

- А те що сталось в лісі? – сказав і присів на моє ліжко.

Не розумію цього хлопця. До мого перетворення він навіть не звертав на мене уваги. А тепер ніяк здихатись його не можу. Ну поцілувались в лісі. Ну і що? Це ж не значить, що я люблю його. Та і він мене теж. У нас взаємна ненависть один до одного. Тому той поцілунок нічого не означає. Хвилина слабкості. Після перетворення я була не в собі, думки сплутані. Хоча це ж він мене поцілував. Тому як пояснити його вчинок, не знаю. Та і взагалі мені байдуже.

- А що було в лісі? – роблю вигляд, що не розумію про що він говорить, - я заблукала, ти приїхав мене забрав. Що ще? Га?

Кай змінився на обличчі, очі наповнились злобою, погляд був хижий. Ніби перед ним була здобич на яку він зараз накинеться і вб’є.

- Тобто більше нічого не було? – різко встав з ліжка і підійшов до мене так близько, що відчувала його гарячий подих на своєму обличчі. Його очі заглядали наче в самісіньку душу.

- Знаєш, після перетворення все було наче в тумані. Це все, що пам’ятаю. Якби трапилось щось важливе, то я б не забула. – ненавиджу брехати. Але не було виходу. Якби я сказала, що пам’ятаю, то він би не відстав від мене. А я не хочу з ним возитись.

Він притиснув мене до дверей, наблизився ще ближче. Відстань між нашими губами всього декілька міліметрів.

- Точно не пам’ятаєш, Олівія? – прошепотів ніжно на вухо.

Я відразу відштовхнула його від себе й кинула на нього свій лютий погляд.

- До тебе що довго доходить? Я ж сказала не пам’ятаю! Все йди звідси.

- Ти пам’ятаєш, що я завтра чекаю на тебе?

Тяжко зітхнула, намагалась тримати себе в руках.

- Не прийду. Не чекай.

- Це наказ! – пригрозив він, - ти пам’ятаєш, що я твій альфа і ти маєш підкорятись мені? Ти новачок і я маю тебе всьому навчити.

Ох, та де ж ти взявся на мою голову. За що мені така кара. Де ж я так нагрішила, що маю терпіти цього хлопця.

- Добре. – холодно відповіла.

Кай кивнув мені у відповідь злий погляд і вистрибнув з вікна. На землю він приземлився легенько, як пір’їна. Пішов і розтворився в темноті.

Нарешті, здихалась. Дістав просто. Настрій і так був зіпсований, а він вирішив його зіпсувати ще більше.

Вечір був не найкращий. І день завтра буде теж жахливий, адже треба йти до Кая. Якщо альфа наказує – вовк підкоряється. Але я не відчуваю в собі такого. Не той у мене характер, щоб я комусь підкорялась.

Настав ранок. Перший день осені. Зранку повітря вже прохолодне. Але сонечко ще радує нас своїм теплом.

Я прокинулася, настрою немає, йти нікуди не хочу, робити теж нічого не хочеться. Іноді в мене бувають такі дні, коли хочу побути наодинці з думками, подалі від людей. Просто поседіти десь в тихому місці, розібратись в собі, відпочити від метушні, людей, насолодитись тишею. Люблю самотність.

В нас є маленький будинок біля озера. Хочу поїхати туди на декілька днів. Потрібно попередити маму. Встала з ліжка, одягнулась та направилась до місіс Райт. Вона була на кухню. Поки спускалась сходами, то почула що мама не одна.

Прийшла до кімнати і побачила там крім мами і сестри ще був Ніл і Кай. Здається, цей хлопець мене переслідує.

- Що тут відбувається? – збентежено запитала я.

- Сідай, люба, поснідай. Хлопці приїхали тебе забрати, - сказала мама.

- Що? Куди забрати? – моєму здивуванню не було меж.

- Ми ж домовлялись вчора, що будемо тебе навчати. Ти ж новачок, - встряв у нашу розмову Кай, - твоя мама погодилась з моїм рішенням і порадила поїхати у ваш будиночок біля озера на декілька днів. Чудове місце, поряд ліс, нема людей. Те що тобі зараз потрібно. – договорив і радо посміхнувся.

Такого від мами не чекала. Я і Кай. В одному домі та ще й на кілька днів. Доля таки знущається з мене.

- Емі, ти теж поїдеш? – з великою надією запитала.

- О, я б дуже хотіла. Це був би чудовий відпочинок для мене. Та у мене є справи, на жаль.

- Швиденько снідай, Олівія, бо нам вже пора їхати, - ввічливо промовив Ніл.

Ми з ним мало спілкувались, але відносини у нас були доволі хороші. Він мене так не дратував як той самозакоханий Кай Уокер. Добре, що ми хоча б втрьох будемо. Бо наодинці з Каєм я б не витримала. Але й так ці кілька днів будуть найжахливішими в моєму житті.

Оце мама мене підставила. Вона ж знає, що я недолюблю Уокера. Як можна було таке порадити?