Розділ 7 "Вечірка"

Кай довіз мене до самого дому. Я мовчки вийшла з машини, і він теж не сказав жодного слова. Лише тінь втоми і напруги зависла між нами. Ледь минуло добу з мого першого перевтілення, а життя вже встигло перевернутися з ніг на голову. Я теж.

Стоячи в порозі, відчула, як серце повільно стискається. Знаючи, що вдома мене чекатиме не лише тепло, а й буря — передчуття було гнітючим. У голові вже крутилися слова, які, я знала, пролунають від матері.

Коли я пройшла до вітальні, мама мовчки йшла за мною, її погляд був як холодний дощ — без слів, але вагомий. На дивані сиділа Емі, обидві вони виглядали так, наче не зімкнули очей цілу ніч. Я відчувала, ніби важу на плечах провину за те, що вони переживали.

Порушила мовчання мама, і її голос розрізав тишу, мов лезо:

— Я чекаю пояснень! — в її очах палав гнів.

Емі додала, стривожено хитаючи головою:

— Ти взагалі розумієш, що ми з мамою пережили цієї ночі?

Я опустила очі, вдаючи, що мені соромно. І, справді, трохи було соромно — але не через те, що вони хвилювалися, а через те, що я знала: не здамся просто так.

— Я розумію, що ви переживали, — мої слова були спокійними, хоч у серці вирувало буревій. — Але ж ви знаєте мене — якщо я чогось хочу, то обов’язково досягну. Так, мисливці в місті — це небезпека. Але інакше я б все одно була в небезпеці. Мисливцю байдуже, хто стоїть перед ним — повноцінний вовк чи потенційний. А так я хоча б зможу захищатися.

На обличчі матері нарешті промайнуло полегшення. Вона тяжко зітхнула, підійшла ближче і міцно обняла мене.

— В якійсь мірі ти права. Я рада, що з тобою все гаразд.

Потім до слова долучилась сестра, вже з більш легкою, заінтригованою інтонацією:

— То як воно?

Я злегка усміхнулася:

— Спочатку думала, що помру. Болі були нестерпні, і я ледве трималася. А потім, коли найжахливіша частина ритуалу минула, відчула справжню свободу. Нові відчуття, здібності — це наче ковток свіжого повітря після довгої задухи. Але я втомлена... Тож, якщо не заперечуєте, піду спати. Бо валюся з ніг.

Мама і сестра зрозуміли, бо самі пам’ятали, як це — пройти через перше перетворення.

Я тихо пішла до своєї кімнати, відразу направилась до ванної. Потрібно було змити з себе всю ту нічну магію і втому.

Влягшись у ліжко, я закрила очі і відразу заснула.

Мама не стала читати мені моралі. Моя впертість — її спадок. Вона може і сердитися на мене за різні вчинки, може не схвалювати, але завжди розуміла мене. Це була одна з речей, які я цінувала найбільше.

Я спала, напевно, три дні. Прокинулася оновленою, наповненою силою і енергією — наче народилася заново.

Я відчувала себе іншою. І хоча те, що трапилось з Каєм у лісі, було помилкою, я все ще ненавиділа його. Тоді я була не собою, і він скористався цим. Навряд чи зможу коли-небудь дивитися на нього так само, особливо враховуючи, що він не подумав про Дейзі. Якби мій хлопець так вчинив — я б його загризла.

Тепер мені буде незручно з нею спілкуватися. І з Каем теж. Здається, у мене з’явився секрет, який я не зможу нікому розповісти.

Відчуття тепла ліжка було незрівнянним, але вставати треба було. Потрібно було хоч раз за три дні вийти з дому. Практикувати нові здібності.

Я вже чула, як Емі підіймається сходами. Вона прямувала до моєї кімнати — ось так воно, бути особливою.

Вихором сестра влетіла до кімнати, навіть не постукавши, і кинулась лоскотати мене в ліжку.

— Олівія, вставай! — голосила вона. — Нам треба готуватись до вечірки.

— До якої вечірки? — з цікавістю спитала я.

— Вечірка з нагоди твого перетворення і приєднання до нашої зграї.

Бажання йти зовсім не було. Там буде Кай, а я не хотіла йому потрапляти на очі. Було б прекрасно, якби я його не бачила взагалі. Але що поробиш — треба йти.

— Давай, вставай! — вже почала мене силоміць витягати з ліжка.

— Добре, добре, — зітхнула я, — іди вже, але до вечора встигнемо. Зараз піду снідати — я так голодна! — ніколи раніше не думала, що голод може бути таким гострим. Мовби я цілий місяць пила лише воду. Апетит після перетворення став шалений.

Я пішла на кухню. Приготувала м’ясо з овочами. З’їла подвійну порцію — і навіть тоді відчувала голод. Оце так зміни.

Цілий день була зайнята справами. Не помітила, як настав вечір. Емі вже копирсалась у моєму гардеробі, вибираючи, що мені одягнути.

Вечірка відбувалась у лісі, біля місцевого озера, тому одяг мав бути відповідним. Сестра була вже готова: сині джинси, біла оверсайз кофтина, кеди — просто і зручно.

Мені захотілося чогось іншого — я обрала чорну сукню нижче коліна, яку доповнили улюблені білі кросівки. Чомусь саме сукня здавалася мені ідеальним вибором — вона підкреслювала стрункість моєї фігури. Зверху накинула легку чорну куртку.

— Ти така красива, — щиро сказала Емі.

— Ти теж класно виглядаєш. Але ми вже спізнюємось, — підштовхнула вона мене.

Разом ми пішли до машини, за кермо сіла Емі. За десять хвилин ми вже були на місці.

Вечірка була недалеко від дому Кая. Ну, звісно ж.

Вечірка вирувала — вогонь тріщав, музика з динаміків змішувалась із сміхом, в повітрі пахло димом, осіннім листям і... чимось насторожуючим.

Він сидів біля вогнища на колоді. Біля нього як завжди була Дейзі. Поряд стояв Ніл, розмовляв з якоюсь привабливою дівчиною. Мені вона була не знайома. На вечірці було надто багато народу. Видно, що тут були не тільки члени зграї, а й звичайні люди. О, навіть Ванеса. Потрібно піти привітатись.

- Я підійду до подруги, привітаюсь і повернусь, - промовила до сестри.

Вона кивнула головою і направилась до Дейзі.

Ванеса була не сама. Поруч був високий широкоплечий хлопець. Видно було, що вони  фліртували. Треба обов’язково з ним познайомитись. Я ж повинна знати з ким спілкується моя подруга. Бо вона така довірлива і погано розбирається в людях. А у мене це добре виходило, а з здібностями перевертня ще легше це робити. Вовка не обманиш. У нього добре розвинена емпатія.