Розділ 6 "Зв'язок"

Чужі руки  схопили мене і швидко та сильно притиснули до найближчого дерева. Одна рука обхопила мою талію, а інша затиснула мені рот, щоб я не кричала. Злий, стривожений погляд впав мені прямо в очі. Я  розгублено стояла і навіть не ворушилась. Моє тіло слухняно підкорилось йому. На мить стало приємно відчувати чоловічу силу, як руки міцно впивались в тіло, як його подих гаряче обпікав мої щоки. Він був настільки близький, що  його губи ледь не торкались мене. Якісь дивні почуття.

Второпавши, що відбувається і хто мене обіймає, я почала пручатись. Це був Кай. Як я могла дозволити йому бути так близько та ще й торкатись до мене. Які б там наміри в нього не були.

- Вгамуйся, Олівія. Ми в небезпеці, тому хоча б раз зроби, те що тебе просять! – вліз в мої думки Уокер.

Олівія.. Він вперше звернувся до мене на ім’я. Це так мило. Так, стоп. Що я собі думаю. Здається, після перетворення мої думки дещо сплутані. Я ненавиджу Кая Уокера.

- Яка небезпека? Ми з тобою тут одн.. – моє послання обірвали звуки, котрі здалека доносились до мене. Яка чудова здатність чути, те що відбувається неподалік, але людський слух цього б не вловив. Хтось крокував в наш бік. Це чоловік. І він не один. – Це ж просто люди, - продовжила я.

- Це мисливці. Якщо вони нас побачать, то нам прийдеться вступити в бій. А ти зараз надто слабка, щоб оборонятись – якось підозріло з турботою сказав Кай.

Хлопець був правий. Після зникнення Дерека вони могли слідкувати і за іншими членами нашої зграї і знати, хто ми насправді.

Я звісно чула, що вожаки оберігають членів своєї зграї. Та і всі вовки один одного захищають. Але від нього я такого ніколи не чекала. Якась дивна прив’язаність до нього з’явилась в мені. Я відчувала й інших вовків нашої зграї. Але зв’язок з Каєм був сильнішим. Навіть не такий як з Емі.

- Нам потрібно дібратись до машини, але спершу почекаємо поки вони нас оминуть, - продовжував хлопець. Повільно прибрав свою руку від мого обличчя. А от іншою рукою ще тримав мене за талію і все так же міцно притискам моє тіло до дерева, а себе до мене.

Так Олівія, потрібно опанувати себе. Думай про щось нейтральне. Викинь з голови це бридке бажання. Ох як же опиратись.. Він так близько.

 Ненавиджу тебе, Кай. Що ж ти змушуєш мене відчувати. Мої думки, ніби зовсім не мої. Все, годі. Дихай спокійно, Олівія. Зосередься на негативних почуттях до Уокера. Згадай, як він тебе дратує. Якщо я зараз не заспокоюсь, то він все зрозуміє. Скоріше б вже ці мисливці пройшли і ми поїхали додому. От вже ці загостренні вовчі чуття. Іноді зовсім недоречні.

- Все! Вони вже пішли, відпусти нарешті мене, - в голос тихенько сказала я. І відштовхнула його.

- Тобі, що неприємно було? – насміхаючись сказав Кай.

О ні! Невже він зрозумів, що я відчувала в ту мить. Та ні. Він не міг. Я швидко взяла себе в руки.

- А що повинно було сподобатись? Я не Дейзі, Кай. І танути в твоїх обіймах не буду. – зверхньо відповіла йому.

Кай дивився пильно на мене, ловив кожен мій погляд, слідкував за кожним рухом, прислухався до ритму мого серця.  Погляд був такий пронизливий, захоплюючий. Так він ще не дивився на мене.

- То в якій стороні машина? – перервала тишу я.

Хлопець кивнув головою в бік доріжки, котра вела до машини. Я розвернулась щоб вже йти і раптом він знову хапає мене за руку і притискає до себе. Його очі то дивляться в мої очі, то на губи. Відчуваю пристрасть з його сторони і бажання. Дивно, що я навіть не опираюсь йому. Розум ніби затьмарений. Здається, нічим дихати. Я завмерла в очікуванні наступних дій з його сторони. Його губи шалено впились в мої вуста. Я повністю йому відповіла взаємністю. В цю мить крім нас, здавалося, в світі більше нікого не було. Він цілував мене так пристрасно і ніжно, я відчувала як земля йде з під ніг. Це було так приємно, хвилююче.

 Але я маю  припинити. На жаль.. Нам не можна.

Я відштовхнула його від себе і вліпила йому ляпаса. Він відійшов ще далі.

- Що ти собі дозволяєш? – розлючено сказала я.

- Нам пора їхати. – сказав він, ніби нічого і не було.

Я дивуюся з нього. От нахаба. Бабій. Як він міг так вчинити з Дейзі? Зі мною? Я не іграшка і не дозволю гратись з собою та з моїми почуттями.  Злість аж розриває мене з середини. Я була зла не тільки на нього, але й на себе. Чому злилась ще й на себе я поки не можу збагнути та й не хочу. У мене нема на це часу і сил. Я дуже виснажена, хочу відпочити.

Однак думки не покидали . Я теж хороша. Як могла дозволити собі таке. То все через втому. Точно! Іншого пояснення просто бути не може. Я виснажилась після першого перетворення. В голові каша, от і втратила контроль.

Ми пішли мовчки до машини. В дорозі теж ніхто ні слова не сказав.

Ой, а що мене чекає вдома…