Розділ 5 "Перетворення"

Навколо панує темрява. Така таємнича, незвичайна. В небі з’являються міріади зірок. Ось вже зринає повний місяць, променем свого світла розбиває темряву навпіл. Землю огортає вечірня прохолода. Дощ припинився, вітер вщух. Стало тихо і спокійно.  Природа, знеможена дрімотою, в спокої та мирі поволі затихає. Нічна пора химерна й загадкова. Ніч – чарівниця, яка випускає на волю, в свою темряву найказковіших створінь та найзагадковіших істот.

І настав час, коли моя інша сторона має відчути смак свободи.

Ми були вже на місці. Серед дрімучого лісу, огорнутого обіймами ночі. Завдяки срібному сяйву повного місяця лісова поляна була вдосталь наповнена світлом.

 Я лежала на холодній землі, яка разом зі мною віддалась магії  ночі. Навколо мене палало вогняне коло. Ніхто не міг зайти і вийти. Ми були лише двох. Я і Ульріка Нельсон. Могутня відьма, яка допоможе моєму внутрішньому звіру проснутись від довго сну. Вона сиділа біля мого нерухомого тіла й бурмотіла щось під носа. Заклинала, веліла вийти на волю.

Я відчувала як з середини хтось відкриває очі і поволі опановує моїм тілом, розумом. Як перетворююсь на щось інше, нове, незнайоме. Відчуваю як ламається кожна кісточка, змінюючи свою форму. Який страшенний біль. Не в змозі витримати ці муки, моя свідомість здалась без бою, мирно та свідомо вступила місце внутрішньому звіру.

Нарешті – метаморфоза.  Довгоочікувана свобода. Я вдихнула на повні груди і відчула безліч нових запахів. Мій нюх став в сто разів кращим. Чула багато нових звуків, набагато гучніше, яскравіше.  Здається, можу відчути когось за три кілометра від себе. Все стало новим, кращим.

Піднялась на свої чотири лапи, замість звичних двох ніг. Вони були такі сильні, впевнені, міцні. Тіло вкрилось товстим, сіро-бурим хутром. Я відчула себе сильнішою, спритнішою, витривалішою. Просто неймовірні відчуття, буря емоцій.

Своїм звіриним поглядом глянула на відьму, кивнула головою в знак вдячності і що сили рвонула через язики полум’я та побігла лісом. Ловила кожен звук, запах. Сповнена енергії, могутності мчалась не зупиняючись.

Я – вовк. З гордістю кричала про себе. Мені це вдалось. Радість переповнювала мене. Перший раз я мала залишатись в подобі вовка поки повний місяць не зійде з неба. А далі зможу повністю контролювати перетворення. Мені пощастило. Я належала до зграї « повного місяця», котрі могли повністю керувати своїм звіром. Навіть перебувавши в образі вовка ми розуміємо, що робимо, впізнаємо всіх, кого бачимо. Тому ризик випадково комусь нашкодити був мізерним. Та є одне але.. В ніч коли знову буде повний місяць розумом повністю опановує звір. Тому в такі ночі вовки нашої зграї тікають далеко, глибоко в ліс, подалі від людей.

З приїздом мисливців до нашого міста нам загрожувала небезпека. Особливо в повний місяць, коли ми не можемо контролювати перетворення. В такі ночі ми вразливі. Мисливець з легкістю може застрелити вовка.

З появою перевертнів за для балансу в природі з’явилися вони – мисливці. Які нестримно бажають нашої смерті. Готові життя покласти, щоб винищити наш вид. Коли магія природи створює щось особливе, надприродне, то обов’язково з’являється той, хто буде викорінювати  її творіння.

Проснулась в людський подобі серед лісу. Невідомо де. Навіть змінивши образ, нові здібності вже не покинуть мене. Я швидко звикла до нової себе.

Вся ніч була наче в тумані. Смутні обривки в пам’яті, виснажене тіло. Після першого перетворення молодому вовку треба кілька днів на відновлення. З кожною метаморфозою цей процес буде займати все менше часу і саме перетворення буде майже безболісним.

Я намагалась зрозуміти, де знаходжусь, віднайти в свої пам’яті дорогу додому. Але це мені не вдалось. Тому не залишалось іншого виходу як зателефонувати Емі і поросити забрати мене машиною. Та в лісі ж зв’язку майже немає, тому це було дуже важко. А сил йти майже не було.

Та я згадала, що вовки мають ментальний зв’язок, за допомогою якого зграя може спілкуватись на відстані. Як саме він працює, я ще не знала. Просто подумки зосередилась на сестрі і намагалась її відчути. Але всі мої спроби були марними.

Здається, знаю в чому річ. Я повинна скоритись і прийняти, що Кай мій вожак. Ох, як же мені важко це зробити. Але пересиливши себе, на мить, я визнала, що він альфа моєї зграї. Та тільки на мить, щоб становити зв’язок.  І еврика! Відчула. Ну і звісно ж, першим кого я відчула був Кай. От ніби навмисно.

Я знала, що він теж відчув мене, та чи прийде мені на допомогу - не знаю. Хоча кожен хороший вожак має піклуватися про членів своєї зграї. Якщо він таким є, то повинен мене знайти. Глибоко в середині я на це надіялась, бо йти невідомо скільки не було ані сил, ані бажання. Єдине що я хотіла, то це як найскоріше дібратись до дому, залізти в гарячу ванну, розслабитись та поспати в своєму м’якенькому ліжечку.

Я йшла якоюсь невідомою стежиною, наче вічність. Раптом почула тріскіт палки під чужими ногами. Чиєсь дихання і стукіт серця прямо за спиною.