Розділ 2 "Банда"

- Привіт, Ванесо! – радісно привіталась я.

- Нарешті ти прийшла. Я вже зачекалась, - сказала подруга, посміхнулась і міцно мене обняла.

Ми зустрілись в одну з парків, що був в центрі міста. Сюди часто приходить молодь потусуватись. На території є кав’ярня з великим асортиментом гарячих напоїв. Я з подругою часто заходжу сюди, щоб посмакувати неперевершеною кавою. Ми взяли напої, які хотіли та сіли на лавці під величезним деревом, в тіні, бо на сонці було ну дуже спекотно. Останні дні літа все таки.

На лавочку, що була поряд, присіла місцева банда. Мужні, небезпечні статні хлопці та симпатичні дівчата. Вони були чимось стурбовані. Від них віяло гнівом, помстою.

- Ох, які ж вони красунчики, - з захопленням провила Ванеса. – Такі загадкові. Так і хочеться розгадати їх таємницю.

Подруга розповідала, що їй подобався Ніл Флорес. Вона в нього була закохана ще з шостого класу, але він не звертав на неї уваги. Всі хлопці тієї банди тусувались тільки з своїми дівчатами. Чужих до свого таємничого клубу вони не пускали.

Другий хлопець, це Кай Уокер. Ми один одного завжди недолюблювали. Я відчувала від нього якесь призріння, чи що. Завжди холодний, пригнічений, самовпевнений. Аж бісить. Хоча зовні був доволі симпатичний. Завжди ходив з своєю дівчиною Дейзі Лонг. А її подругою була.. Вгадайте хто? Так, моя люба сестричка.

- Райт! – обізвався суворо хлопець. Своїм пильним та власним поглядом дав зрозуміти, що я маю підійти.

Та ще чого. Якщо йому потрібно то хай і підійде. Ще не народилась та людина, яка буде мною командувати. Ну крім мами звісно. Ох, характер у мене зовсім не ангельський. Знаєте, іноді таке відчуття, що в мені живе дві людини. Одна добра, мила, щира, благородна, чесна, рішуча, самостійна. Інша – принципова, серйозна, іноді жорстока, різка, категорична, вперта, незалежна.

- Що тобі треба, Кай? – зовсім непривітно сказала я, думаю він зрозумів, що не підійду. От з завтрашнього вечора і буде командувати. А сьогодні я ще вільна людина і не зобов’язана виконувати його забаганки. Язик – мій ворог. Знаю, що не повинна з ним себе так вести, але нічого не можу з собою зробити. Ой мені він ще все це згадає. От тоді непереливки мені буде. Запхнувши свою гордість куди подалі все таки підійшла. Кунила на нього свій невдоволений погляд та привіталась з рештою його банди.

Кай схопив мене за лікоть і відвів в сторону. Так глибоко заглянув в мої темні очі і сказав:

- Від сьогодні ти маєш бути обережнішою, пильнішою! – приказним тоном промовив він.

Я глибоко вдихнула, стримувала себе як могла. От як одна людина може викликати стільки роздратованості просто своїм існуванням. Зціпивши зуби я відповіла:

- Я завжди пильна і обережна, Кай. Тому прибережи свою турботу для когось іншого.

- Яка турбота, Райт? В місто приїхали небажанні гості і здається, вони планують залишитись тут надовго, тому в наших з тобою інтересах, якщо ти будеш покірною. І потім мені не доведеться витягувати тебе з халепи. Пам’ятай, що з завтрашнього дня, ти маєш думати не тільки про себе. Повинна будеш відстоювати наші спільні інтереси.

Я розуміла, що він правий. Зовсім  трішечки. Але я не хотіла цього визнавати. Ох і тяжко мені буде з ним.

- Добре – коротко та невдоволено гаркнула. – Де Емі? – це питання мене хвилювало більш за все.

- На завданні. – злісно відповів і пішов назад до своєї компанії. Я ж повернулась до подруги.

- Що він від тебе хотів? – з цікавість запитала Ванеса. – На побачення кликав? - зареготала вона.

- Фу! Ти що? Від самої думки аж верне. – Хоча, признаюсь, на мить в голові виникла думка, якою б ми були парою. Але можу з стовідсотковою впевненістю сказати, що ми обоє цього не бажаємо.

Ще трохи поседіли в парку з подругою. Попліткували про накипівше. Періодично ловила на собі невдоволені погляди Кая. Я ж не могла не відповісти йому взаємністю. Відчуваю, що через нього в мене буде купа проблем. Решта його друзів були більш привітні. Особливо Дейзі. Думаю ми з неї швидко знайдемо спільну мову.

Ми з Ванесою мило бесідували, та нашу розмову перерва дзвінок мого телефону. Це була Емі. Ну нарешті. А то я вже почала хвилюватись.

- Слухаю, - сказала я. не встигнувши продовжити фразу, як сестра мене перебила.

- Олівія, де б ти не була і щоб не робила, швидко повертайся додому. Є важлива розмова.

Оце так.. від її водночас схвильованого і наляканого голосу, аж серце в п’яти впало. Що могло статись?

Я вибачилась перед подругою та квапливо побігла додому.