Том 2. Глава 2. Ліарен Сильварін

Усю дорогу Лейвін мовчав.

Карета рухалася рівно, без ривків, ніби навмисне намагаючись не турбувати пасажирів. За вікнами змінювалися дерева, пагорби, вирубки — але для нього все це було лише фоном. Він дивився, не бачачи.

Два дні.

Два дні він прокручував одне й те саме — знову і знову.

Він не був винний.
Він знав це розумом.
Але від цього не ставало легше.

Ця місія була для нього важливою. Першою справжньою. Не навчальною, не штучною. Він хотів довести, що здатен. Хотів, щоб батько…

Лейвін зупинив думку, не дозволивши їй піти далі.

Санрайс зник.
Єдиний друг. Єдиний, з ким не треба було прикидатися. Єдиний, хто не дивився зверху вниз і не чекав помилки.

«Зниклий».

Це слово різало гірше, ніж «загиблий».

Що буде далі?
Батько розлютиться? Ні — швидше розчарується.
Групу закриють. Її й так тримали лише на одному імені.
Вчителів визнають некваліфікованими.
А його самого… заберуть.

Куди — він не знав.

За два дні він не знайшов жодної відповіді.

Валріс і Грім тим часом робили те, що вміли найкраще — працювали.

Останній ельф-охоронець усе ще був непритомний. Дихання — слабке, нерівне. Пульс — ледь відчутний. Скоріше мертвий, ніж живий, але формально — живий.

Завдання супроводу не було завершене.
А значить, його потрібно було здати.

Гільдія Елдерану зустріла їх спокійно. Занадто спокійно.

— Вам потрібно звернутися не до нас, — пояснив черговий після короткого слухання. — Старійшина Ліарен Сильварін був одним із чотирьох старійшин міста.
Вижившого охоронця слід доставити до Центрального Древа.
І… — він зробив паузу, — повідомити про можливу смерть старійшини.

Валріс лише кивнув.

Центр міста був збудований навколо гігантського дерева. Не просто дерева — живої споруди. Стовбур розширювався донизу, гілки підтримували балкони, коріння формувало сходи й переходи. Усередині — зали, коридори, переходи, вплетені в живу деревину.

На вході стояв ельф у легких обладунках. Надто серйозний для громадської будівлі.

— Причина візиту? — спитав він.

— Доповідь про провал місії з супроводу старійшини Ліарена Сильваріна.

Ельф завмер.

— Перепрошую… — мовив він за мить. — Повторіть.

Валріс повторив.
Реакція не змінилася.

— Зачекайте, — сказав охоронець і швидко зник усередині.

— Цікаво, — тихо зауважив Валріс. — Для громадської установи — надто багато охорони.

Невдовзі повернувся інший ельф. Старший. Сивина в волоссі, уважний, важкий погляд.

— Айрін Тал-Еліон, — представився він. — Радник Ради старійшин.
Прошу, заходьте. І… — він кивнув на ноші, — заберіть пораненого з собою.

Їх провели до зали, що нагадувала вітальню. Світло пробивалося крізь листя, повітря було теплим і нерухомим.

— Присядьте, — запропонував Айрін.

Його голос був спокійний. Надто спокійний.

— Старійшину звали Ліарен Сильварін, — почав він. — Один із чотирьох.
Наше місто має чотирьох представників, що по черзі відвідують щорічну Раду в столиці.
Ліарен офіційно взяв відпустку… але мав повернутися ще вчора.

Валріс напружився.

— Саме тому на вході стояв спостерігач, — продовжив Айрін. — Щоб негайно доповісти про його прибуття.

Тепер Валріс зрозумів, чому старий ельф поспішав.
І чому не назвав свого імені.

— Розкажіть усе, — сказав радник. — У деталях.

Айрін слухав уважно. Ставив уточнювальні запитання. Про ящура. Про удар. Про зникнення.
І лише раз, ніби між іншим, запитав:

— Палиця старійшини… вона залишилася?

— Ні, — відповів Валріс. — Зникла разом із ним.

Айрін кивнув, ніби почув саме те, чого очікував.

Документи оформили швидко.

Місія — провалена.
Втрати — зафіксовані.

Коли Валріс уже виходив, він почув, як Айрін тихо звернувся до охоронця:

— Негайно збери старійшин.
Нам потрібно знайти Ліарена.
Або ящура.
Або хлопця.

Місто вони покидали без затримок.

Нову місію оформили як звичайний супровід каравану — формально інший контракт, фактично шлях додому.
Дітей посадили в окрему карету й повели обхідним маршрутом.
Ліс Ліствал отримав червоний рівень небезпеки.

До Кренхольду вони дісталися без пригод.

І саме там на них чекало розчарування.

Звіт про провал місії прибув раніше за них.

Загін охорони, відправлений батьком Лейвіна, вирушив старим шляхом. Вони розминулися.
Щойно група прибула до гільдії, про це повідомили Архону.
І коли Райнеру Ванкрейтк сказали, що його син у місті, він не став чекати.
Він вирушив одразу.