Том 1. Глава 5. Розклад сил

Санрайс прокинувся від тиші. Йому здалося, що пройшла вічність відтоді, як він востаннє прокидався не від болю чи страху, а просто від відпочинку. Він підвівся на лікоть, роздивляючись стелю. Дерев’яні балки, білені стіни, вікно з вузькою щілиною. Кімната була чужою — але не ворожою. Ліжко м’яке, на столі в кутку лежали складені бинти та глиняний глечик з водою.

Він важко видихнув. — Знову нова кімната…

У цю мить його вухо вловило глухі голоси з-за дверей. Санрайс обережно сповз із ліжка, босоніж ступив на підлогу й завмер.

— Кажу тобі, ВалРіс, він занадто молодий, — басовитий голос належав кремезному чоловіку. — Скільки їх я бачив? Пробудили якусь невідому магію, потрапили до гільдії… а далі? В кращому випадку переходять у Башню чи Альянс, у гіршому — гинуть на першому ж завданні. Він не особливий.

— Він мені сподобався, — спокійно відповідав Ріс. — Його магія… цікава. Не стандартна стихія, яка з’являється у більшості. Він навіть не усвідомлював, що робив, але створив бар’єр, який тримався без його свідомості. Я такого ще не бачив.

— І все одно, — буркнув чоловік. — Потенціал — це не доля.

Санрайс притиснувся до дверей. Альянс? Башня? Перед очима раптом спливла картина.

Він згадав книжку. Ту, що колись знайшов серед речей батька. Коли той ішов у місто, Санрайс залишався сам і проводив години над пожовклими сторінками, складаючи літери в слова. Сторінки тріщали під пальцями, пахли пилом і старістю, але відкривали цілий світ.

«Вісімнадцять великих міст розкидані по всьому підземному континенту…» — пригадувалися рядки. Континент — так у книзі й називалося їхнє місце. Не просто рівень підземелля, а світ, відділений від поверхні водою, що сочилася зі стін. Краплі падали зі сталактитів, обплетених сяйливим корінням. Де вода збиралася — там народжувалися озера й ріки, а довкола підземного континенту розливалося море.

Серед цієї землі стояли міста: одні біля рік, інші в горах, ще інші на краю бездонних проваль. А в центрі — серце сили. Столиця. Навколо неї — три інші стовпи: Башня, Альянс і Штаб Гільдії. Три могутні сили, розкидані немов вершини трикутника, утримували рівновагу світу.

«Гільдія, Башня й Альянс змагаються за магів, воїнів і таланти… але лише Столиця тримає порядок». І лише одна дорога вела з підземелля. Але мало хто наважувався вийти нею. Людей лякала невідомість, легенди, які передавалися з уст в уста, з рук у руки… Демони.

Санрайс зітхнув. Його пальці мимоволі стиснули край ковдри. Він піднявся на ліжко, сів, схрестивши ноги. Голова все ще паморочилася, але думки були чіткі:
Я хочу сили. Я мушу її здобути, щоб вижити. І я знайду її — будь-якою ціною.

За дверима розмова тривала.

— …навіть не знаю, що з ним робити, — вже спокійніше говорив чоловік. — Замалий для гільдії. Але й відпустити просто так — шкода.
Пауза. Потім він тихо хмикнув, і в голосі з’явилася іскорка хитрої думки: — Хм. А якщо… створити окрему групу стажерів?

— Мені вже не подобається, куди ти хилеш, — сухо обірвав його Ріс.

— Послухай. Офіційно в гільдію приймають лише з п’ятнадцяти, але ми можемо зробити виняток. Нехай це буде навчальна група. Санрайс, ще один перспективний хлопець і троє дворянських дітлахів. Їхні родини давно просять про «практику». Формально — стажери, фактично — під твоїм наглядом.

Ріс насупився. — Малолітки та ще й дворяни… звучить як вирок нервам.

— Можливо. Але подумай про вигоду. Ти отримаєш статус наставника. Так, доведеться тимчасово понизитися з золотого до срібного рангу — доки існує група. Але це не назавжди. До того ж нагляд за дворянськими дітьми оплачуватиметься щедро: по п’ять золотих на день з групи.

— І які ще «умови»? — холодно перепитав він.

— Харчування хлопця — на тобі. Житло? У таверні при відділенні є вільні кімнати. А ще раз на тиждень — відкрите заняття для новачків. Тема будь-яка, головне — про магію. Можеш переносити, якщо будеш на завданні, але не скасовувати.

Ріс довго мовчав. Потім сухо кинув: — Звучить як пастка.

— Або як шанс, — відповів чоловік. І в його голосі вчувалася майже задоволена посмішка.

Розмова стихла. Санрайс, все ще сидячи на ліжку, дивився у вікно. Його серце билося швидко, у голові пульсувала лише одна думка: він не відступить.