Том 1. Глава 2. Бар'єр

Санрайс біг. Темрява лісу стискалася навколо, гілки дряпали обличчя, коріння підкошувало ноги. Він нічого не бачив, та все одно мчав уперед — поки легені не почали палати вогнем. Страх гнав його сильніше, ніж будь-яка сила.

А потім земля зникла з-під ніг. Хлопець перечепився й гепнувся у вогку траву. Холод обійняв тіло, очі ще на мить вхопили просвіт між кронами… і темрява накрила його.

Полон

Він отямився від болю й різкого ривка. Тіло гойдалося — його тягнули за руки й ноги. Повіки піднялися, і світ розмазався плямами. Зеленкуваті морди схилилися над ним: троє гоблінів, криві й кострубаті, з жовтими іклами, гарчали одне на одного.

— Пусти! — вигукнув Санрайс, але голос зірвався на хрип.

Один гоблін ударив його кулаком у живіт. Повітря вибило з легенів, а з очей посипалися іскри. Інший стиснув мотузку на його зап’ястях, аж пальці заніміли.

Хлопець згриз губу, проковтнув крик і почав смикатися, рвати пута. Волокниста мотузка врізалася в шкіру, та він стиснув зуби, відчай штовхав далі. Раптом йому вдалося зігнути пальці так, щоб петля послабла. Ще раз — і мотузка зісковзнула.

Санрайс різко рвонув, відштовхнув найближчого гобліна ногою в груди й кинувся вбік. Гобліни загорлали, одна потвора впала, інші метнулися навздогін.

Втеча

Він біг по темному коридору печери, що виходив у ліс. Вологі стіни хапали за плечі, під ногами слизьке каміння ковзало. У грудях пульсував біль, та він не спинявся. Десь позаду лунали крики й тупіт дрібних, але швидких ніг.

«Швидше! Ще трохи!» — бився в голові відчайдушний голос.

Вихід був уже близько: попереду сяяв просвіт нічного неба. Він майже торкнувся волі…

Бам!

Щось важке й тупе врізалося в голову. Світ закрутився, ноги зрадили. Він ще встиг побачити гобліна з важкою палицею, що хижо вишкірився, — і впав, знову пірнувши у морок.

Печера

Наступне пробудження було страшнішим. Холод кусав шкіру, каміння впивалося в боки. Він розплющив очі — і серце пішло в п’яти.

Він лежав у печері. Стеля була низькою, стіни нерівні, вибиті грубими руками. І все довкола було встелене кістками. Людські черепи, поламані ребра, дитячі скелети. Повітря було важке від смороду крові й гнилі.

На кам’яному виступі в стіні мерехтів камінь мани — його світло було тьмяним, синюватим, як хворе око. Саме воно ледь розганяло пітьму.

Санрайс повільно підвівся, і тоді помітив ще жахливіше. У кутку, скручена в клубок, сиділа жінка з випираючим животом. Її одяг був роздертий, тіло в синцях, очі порожні. Біля неї тулилися двоє маленьких дітей — худі, мов тіні, зі скляним поглядом.

— Ні… — вирвалося в нього, і він похитнувся назад.

Щось хруснуло за спиною. Він обернувся — і побачив скелет, що висів на стіні. Його мотузка прогнила, і від руху хлопця кістяк звалився прямо на нього.

— А-а-а! — крикнув Санрайс, падаючи на спину. Порожні очниці мертвої голови дивилися прямо на нього. Він відчайдушно відштовхував кістки, але вони немов липли до нього.

Сльози застилали очі. Паніка здавлювала груди. Він згорнувся клубком, і тоді всередині щось обірвалося. Наче розпечене залізо пройшло крізь серце, розливаючись по тілу.

Від розпачу та страху в ньому щось зламалося.Навколо нього раптово виріс прозорий купол із зеленуватим відтінком — холодна оболонка, немов витесана з повітря. Це не було світло, не сяйво, а щось матеріальне, глухе, мов стіна зі скла. Але скелет не відкинуло геть — він залишився разом із хлопчиком усередині, затиснувши його в пастці. Санрайс згорнувся клубком, обхопивши коліна руками, тремтів і ридав, не розуміючи, що саме створив. Його власні ридання звучали дивно глухо, ніби він сидів у дзвоні.

Гобліни, які стояли біля входу, почули шум. Один із них наблизився і з цікавістю доторкнувся до бар’єра. Від нього відбилося глухо, як від каменю. Він замахнувся палицею і вдарив — прозора стіна задрижала, але вистояла. Звірячі писки вирвалися з горла потвор, одна побігла вглиб печери за підмогою.

Невдовзі повернулася, та не сама. Разом із нею з’явився вищий за решту гоблін — понад півтора метра зростом, плечистий, із перекошеною пикуватою мордою. У його руках була величезна дерев’яна дубина. Очі світилися хижим розумом.

Він підійшов до жінки, яка пригорнула своїх дітей, і схопив одного хлопчика. Її крик рознісся печерою, але ніхто не допоміг. На мить її погляд зустрівся з очима Санрайса крізь бар’єр — повний відчаю, ненависті й прохання про допомогу. Великий гоблін стиснув дитину так, наче перевіряв, чи свіжа здобич, а тоді, виючи від задоволення, поніс його вглиб коридору. Луна дитячого плачу й відчайдушні материнські ридання змішалися з жахливим реготом чудовиська.

Санрайс бачив усе зсередини бар’єра, закляклий, скутий скелетом і власним страхом. Його очі горіли сльозами, але бар’єр не впав — він тримався, навіть коли великий гоблін повернувся і почав обрушувати свою дубину на прозору оболонку. Тріщини поповзли по зеленуватій поверхні, кожен удар віддавався лунким дзвоном у грудях хлопчика.

Він кричав, але не знав — від страху чи від люті.

Бар’єр хитався, готовий розсипатися. І тоді Санрайс уперше зрозумів: якщо він не знайде сили вижити — то його життя закінчиться тут, серед кісток і тіні чудовиськ.

Тату… чому ти мене покинув?