ГЛАВА 12

Таяна

Жіночий надривний вереск вирвав мене з нічного жаху.  Залишки сну все ще чіплялися за свідомість, душили липкою грудкою в горлі.  Від чого голова злегка паморочилося і я не могла зрозуміти, що взагалі відбувається.

 - У кр-рилі наречених щось трапилося!  - просвітив мене Корд, розплющивши одне око і знову заплющивши його, немов йому все це було абсолютно все одно.

Проморгавшись, я кинулася до артефакту, що верещав жіночим голосом.

 - Як ця адова машина вимикається?  - прошипіла я, тицьнувши в невеликий кристал з номером три.

 - Ніяк!  Поки не вирішиш проблему - буде верещати!  - «заспокоїв» мене ворон.  - Зроби що небудь.  Спати заважає.

Спати йому заважає!

Я підхопила маленьку подушку, що лежала поруч з халатом і кинула в птицю.  Влучила.  Від чого в повітря піднялося кілька чорних пір'їн, а сам ворон чарівним чином опинився на карнизі.

 - Живодер-рка!

 - Пробач!  - я хмикнула.  - Знервована, коли мене будять посеред ночі!

Можна подумати, що я в захваті від усього цього.  Мало того, що король весь час норовить мене на чому-небудь підловити і виставити за поріг палацу, так ще і наречені такі, що зла на них не вистачає.  Мабуть знову подушки не того кольору і від цього у них нічні жахи?

Треті покої це у нас... терра Віолетта і Аберствейт.  Дивно.  Ці дві дівчини точно не стали б скаржитися на дрібні незручності.  Вони і на більш істотні скаржитися не поспішають.  Навіть погодилися на те, що жити будуть в одних покоях з огляду на те, що дівчат більше ніж зазвичай.  І саме терру Віолетту відзначив напередодні король.

Від поганого передчуття по спині поповз холодок.  Тільки б не сталося чогось дійсно серйозного, і справа була в подушках і протягах.

Вереск посилився, і я, скрипнувши зубами і вже на ходу одягаючи халат, рвонула до тих самих покоїв.

Розбуджені криком слуги снували по коридору, перемовляючись стиха і намагаючись зрозуміти, що сталося взагалі.  Ерр Алан поспішав зі своїх покоїв, на ходу поправляючи окуляри і нічний ковпак.

Я закусила губу і прискорила крок, буквально влетівши в наповнену істеричним криком кімнату нареченої.

 - Що стало... - почала я, і запнулася, побачивши одну з наречених короля.  - О боги!

Одна з дівчат, терра Віолетта Пері, билася в істериці, притулившись до стінки і закривши руками обличчя.  Але я все одно бачила покриті білими водянистими пухирями руки, плечі, шию, обличчя... і видовище, потрібно сказати, було не для людей зі слабкими нервами.

Її сусідка терра Аберсвейт стислася на самому кутку свого ліжка і дивилася на все повними жаху очима.  Мовчки: без емоцій, істерик, криків.  Це називається - "витримка і виховання справжньої терри".

 - Допоможіть!  Допоможіть мені!  Рятуйте!  - хрипко шепотіла знівечена терра, дивлячись на мене між пальців.

А я... я розгубилася.  Що з нею могло статися?  Як?!  Чим я могла їй допомогти?  Тому просто стояла посеред кімнати, не в силах навіть поворухнутися.  До подібного я була абсолютно не готова.

 - Що у нас тут сталося?!  - увійшов в кімнати ерр Алан і кинув тільки швидкий погляд на дівчину.  - Все ясно.  Покличте цілителя хтось.  І всі по кімнатах.  Нічого вам тут робити.

І тільки тоді я відмерла.  Наблизилася до постраждалої, підхопивши з диванчика покривало, прикрила її їм.  А слідом допомогла піднятися на ноги і посадила на диван.

 - Нічого страшного, - заговорила я м'яко.  - Зараз прибуде цілитель.

 - Все горить... вся шкіра... залишаться шрами... - схлипуючи, шепотіла дівчина.

 - Що ви!  Цілителі все поправлять, і ви знову будете неперевершені.

У коридорі почалася метушня, і незабаром всі бажаючі розгледіти, що ж тут сталося такого, розбіглися.  Але, гадаю, палац буде гудіти, як бджолиний рій, до самого ранку.

Через кілька митей в покої увійшла жінка середніх років в просторій нічній сорочці, накривши плечі теплою шаллю.

 - Рятуйте!  - бурмотіла благально дівчина, вчепившись в поділ нічної сорочки цілительки.  - Будь ласка!

 - Звичайно, мила.  Зараз ми все виправимо. Ходімо!  - і як не дивно, наречена навіть схлипувати перестала.  Мабуть цілителька застосувала заспокійливе заклинання.

Жінка обняла терру Віолетту за плечі, прошепотіла кілька слів, прикривши її заклинанням від сторонніх очей.  І тільки тоді повела геть.

Тим часом ерр Алан пройшов по кімнаті і відкинув ковдру на зім'ятому порожньому ліжку.

- Так і думав, - промовив він.  - Сепсейскі мурахи.  Неприємно, але виліковно.

Що ж!  Ті ще відчуття... Мене якось вкусив один такий мураха.  Декілька років тому.  Жахливе почуття: мало того, що свербить, пече, так ще й ці пухирі, які бабуся змащувала три дні смердючою до сліз маззю. Втім, може тому ніяких шрамів від укусів не залишилося.

Самі мурахи мали кисло-гострий запах, який ні з чим не переплутаєш.

 - Ох!  Так тут же їх не менше десятка, - промовила я, наблизившись і прикривши ніс.

За ліжка дійсно повзало кілька великих червоних мурашок.

Мені стало щиро шкода дівчину.  Хоч це і не смертельно, але наступні три дні вона буде згадувати ще довго.

 - Дуже цікаво, звідки їм тут було взятися?  - нарочито голосно запитав ерр Нортон.

Я простягнула руку до однієї з комах, і свідомість тут же осяяв черговий спалах.  Незвично болючий, немов скроні проколювали розпеченою спицею.  З губ зірвався зойк, і я стисла голову руками.

Такого болю не було ніколи.  Ніколи мій дар не заподіював мені такого нестерпного болю.  Та й саме видіння було, немов приховало щільним туманом.  І все ж я розрізнила.

Золотисту коробочку стискають тонкі жіночі пальці... Тінь накриває сплячу дівчину, гублячи дрібні шестерінки...

  Видіння відринуло, залишивши по собі металевий присмак у роті і запаморочення.

 - Вам погано?  - поцікавився досвідчений розпорядник.  - Щось трапилося?!

Я відкрила рот, але не змогла сказати ні слова.  Погляд сам метнувся в бік завмерлої блідої дівчини - сусідки потерпілої.