ГЛАВА 11

Теодор

Сонячне проміння стрибало по розлогим листям рослин зимового саду і грало різнокольоровими відблисками у невеликому фонтанчику, розташованому посеред оранжереї.  Його величність розмістився за невеликим столиком, на якому слуги виставили кошик з фруктами і філіжаночки з кавою, до яких, втім, поки так ніхто і не доторкнувся.

 -...значить, я можу просити все, що завгодно?  - трохи опустивши погляд перепитала терра Віолетта, наречена номер вісім.

І Теодор краєм ока помітив, що на її щоках з'явився рум'янець, дихання збилося, а тонкі пальці міцно стиснули білосніжну серветку.  Вона явно була схвильована цією пропозицією.  І його величності навіть стало цікаво, що ж вона попросить.

 - Так, терро Віолетто, все, що вашій душі завгодно, - його величність стримано посміхнувся.  - Мені б хотілося, щоб у кожної учасниці залишилося щось, що нагадує про її участь в цьому відборі.  Так що ж ви хочете?  Прикраса?  Нова сукня?

Саме на таких подарунках зупинили свій вибір попередні сім наречених.  Дівчата мріяли носити сукні від модистки самої королеви Торрії і хвалитися сережками від придворних ювелірів.  Їхні обличчя змішалися, від строкатих нарядів рябіло в очах.  Втім, були і ті, хто відзначився хорошою уявою.  Терра Селестія, наприклад.  Та сама дівчина, від якої був у захваті Сайлас, просила про побачення з королем, в якості подарунка.

Але ця дівчина ніби була іншою.  Сукня без вигадливих візерунків, стриманого ніжно-блакитного кольору, світле волосся зібране в строгу зачіску.  І головне, погляд, такий теплий, м'який, як промінчики сонця, що заходить.  Її вигляд притягував погляд повелителя Ніліндеріі.

 - Ні-ні, мені не потрібно золото або шовк... - вона рішуче підняла погляд, на її губах з'явилася приємна посмішка, і Теодор на якусь мить навіть замилувався нею.  - Я лише хотіла попросити про те, щоб ви допомогли сирітському притулку при храмі святої Терези.  Моя сім'я надає посильну допомогу сиротам, але коштів на будівництво нових спалень для дітей не вистачає... Якщо ви не оберете мене, то мені б хотілося, щоб я згадувала вас, коли буду приходити в храм і бачити, що діти живуть в новій будівлі притулку.

Вона видихнула, і напружилася, чекаючи вердикту.

 - Чому ж ви не попросите щось для себе?  - Теодор ледь помітно посміхнувся дівчині.

- Мені всього вистачає, ваша величність, - вона знизала плечами.  - Я не прив'язуюся до якоїсь речі, навіть якщо мені її подаруєте ви.  А ось побачити посмішки на обличчях дітей, позбавлених дому, які залишилися без батьків... Це, на мій погляд, і є справжня цінність.  І я запам'ятаю вашу доброту.

На мить настала тиша, що переривалася лише співом пташок.  І, здавалося, Теодор навіть чув, як часто б'ється серце нареченої, що сиділа навпроти.

 - Добре, терро Віолетто, - король, трохи схиливши голову спостерігав за дівчиною, що сиділа навпроти нього, - Я обов'язково дам розпорядження про будівництво нової будівлі притулку для сиріт.

А заодно Теодор відправить перевіряючого на північ, тому як кошти з казни для сирітських притулків виділялися щорічно, але, дуже схоже на те, що осідали в чиїхось кишенях. Може і зовсім пора змінити градоначальника на півночі.  Але цього його величність, зрозуміло, додавати не став.

 - Дякую вам, - вона з полегшенням видихнула і тут же на її обличчі з'явилася широка посмішка.  - Це найкращий подарунок!

 - Доброго дня вам, терро Віолетто, - губи короля торкнулась тепла усмішка.  - Ви можете йти!

Дівчина піднялася зі стільця, присіла в реверансі і швидко попрямувала в бік виходу з оранжереї.  Його величність проводив її зацікавленим поглядом.  У Віолетті він не відчув фальші, вона дійсно просила то, чого хотіла всім серцем.

 - Ваша величносте, що попросила наречена номер вісім?  - Алан з'явився перед королем з аркушем паперу і пером в руках.

 - Нова будівля притулку при храмі святої Терези, - відповів Теодор і зауважив, як витягнулося від подиву обличчя свого помічника.

 - Що ж... Це... дуже дорогий подарунок, - придушено заговорив ерр Нортон, поправляючи окуляри і записуючина лист побажання нареченої, що пішла.

 - Зате по-справжньому цінний, - повелитель Ніліндерії відкинувся на спинку стільця і ​​кивнув ерру Алану: - Запросіть наступну конкурсантку.

Наречена номер дев'ять, терра Аберсвейт, і сьогодні поводилася занадто злякано і боязко, попросивши лише букет квітів.  Десята дівчина зупинила свій вибір на кольє зі смарагдами.  А одинадцятою увійшла в приміщення зимового саду та сама руда дівчина, яку його величність бачив за вікном свого кабінету.  Терра Керенг.  У сліпучій сукні з золотистого шовку, розшитій камінням, вона з'явилася перед його величністю піднявши підборіддя ніби вже була королевою.

 - Ваша величність, доброго ранку, - забарившись, вона все ж присіла в реверансі, дратуюче посміхаючись і виблискуючи при цьому рівними білими зубами.

 - Доброго ранку, ви можете сісти, - сухо кивнув Теодор, не розділяючи веселості дівчини, і, варто було тільки Аманді опуститися на стілець, знову заговорив: - Сподіваюся, ви добре влаштувалися в палаці?

 - Хм... чесно зізнатися, не зовсім!  - вона похитала головою.  - Дівчата з сусідніх спалень такі гучні, заважали всю ніч спати!  Абсолютно невиховані!  А ще в моїй кімнаті такі протяги!  Мені б хотілося спальню в якомусь іншому крилі!

І вона дуже багатозначно посміхнулася.  Схоже, вона була і зовсім не проти переїхати відразу в спальню короля.

- Це і є ваше прохання?  - Теодор підняв праву брову.  - Хочете переїхати в іншу спальню?

Це Теодор міг їй влаштувати.  Відправити додому, де тепло, затишно і ніхто не шумить.

 - Ні звичайно!  Раз вже я можу попросити все, що захочу, то... Мені б хотілося один єдиний подарунок, - вона заговорила, томно шлопаючи віями.  - Те, навіщо ми всі прийшли на відбір!  Мені б хотілося отримати обручку, ваша величність.  На менше я не згодна...