ГЛАВА 9

Таяна

Грифель ковзав по паперу.  І чим більше деталей набував малюнок, тим більше здавався схожим на того, кого я бачила сьогодні в кабінеті королеви.

Так завжди.  З самого дитинства, я просто малюю, коли намагаюся зібратися з думками.  Воджу олівцем по папері, а виходить хтось або щось знайоме, наче я вже бачила його одного разу.  Але згадати не могла, коли саме і де.  І тільки цього разу... я точно знала, що ця страшна істота з мого видіння.  І від цього ставало моторошно.  Адже не може ж бути, що всі малюнки, всі людиноподібні чудовиська в моєму зошиті, прийшли мені в голову не просто так?  Чи може?

Я ще раз вдивилася в потворне обличчя на папері.  Демон?  Провидицям не викладали демонологію.  А жаль.  Мені б ці знання дуже знадобилися зараз.

Бій крил змусив мене здригнутися, але повернутися до справ насущних і більш приземлених.  А саме - до моєї роботи, на якій не завадило б втриматися хоч до першої оплати.

 - Обрадуй мене!  - попросила я, відкинувши зошита на столик і перевівши подих.

На душі було неприємне відчуття, немов я щось пропускаю, витрачаю час даремно.  Але що ще залишалося?!  Чекати, поки королева переконає або не переконає сина в тому, що я дійсно маю дар?  Він не повірить!

Але що тоді робити?

Видіння майбутнього даються нам не просто так, а щоб ми могли щось зробити, запобігти біді.  Навряд чи у мене це вийде.  Адже сама я ні на що не здатна.  А король... Король повірить кому завгодно, тільки не мені.

Значить, потрібно його переконати.  Інакше, я не тільки не зможу нічого зробити, а й просто збожеволію від цих галюцинацій, що осявали мене в самі невідповідні моменти.

А значить - потрібно розібратися з нареченими!  Боги, допоможіть мені не схибити!

Все ж на допомогу довелося вибрати двох фрейлін з королівського почту: худеньку терру Семайю і тарру Едену, яка вважає, що королева обов'язково повинна бути зрілою.  І зараз вони контролювали чи все гаразд у наречених і всього їм досить в виділених їм покоях.

Можна подумати, людині в житті багато чого потрібно.  Але тут я дізналася, що дуже багато.  Куди більше, ніж я могла собі уявити.  Що подушки з пухом білої гаги обов'язково слід замінити на подушки з пухом чорної гаги.  Можна подумати, є різниця.  Або це!  У цю пору року спати на шовкових простирадлах - прямий шлях до застуди.  Таке враження, що їх в ванну з льодом укладають.  У когось вікна виходять на сонячний бік, а вона любить поспати.  У когось навпаки, від цього у неї розвивається депресія.

Загалом, у мене вже голова йшла обертом.  А на посаді розпорядниці я всього лише півдня.

Звичайно, претендентки на обручку вінценосного жениха не всі такі.  Але чомусь ось такі розпещені істерички куди більше кидаються в очі, ніж виховані стримані терри.  На жаль.

А зараз я судорожно намагалася зрозуміти, що управляє кожною з дівчат.  Адже всі вони прийшли за чимось в королівський палац?

Що їм потрібно?  Влада?  Гроші?  Положення?  Марнославство?  Кохання?

Що рухає цими дівчатами ?!

 - Ну... що я можу тобі сказати?  Щир-ро співчуваю!  - відповів мені Корд, вмостившись на спинці стільця навпроти.  - Дамочки ті ще!

 - Як думаєш, хто з них настільки нескромна, що покине палац вже завтра?  - задумливо запитала я, обмахуючись жовтуватими листами характеристик учасниць відбору.  Абсолютно марними характеристиками.  Тому як, нічого особливого я про них не дізналася з цих писульок.  Крім загальних відомостей.

 - Складно сказати!  - переступивши з лапи на лапу, покрутив головою ворон.  - Але зверни увагу, мабуть, на терру Селестію з роду Елленкар.  Вона занадто... сама побачиш, загалом.  Але на ділі, я б все ж в першу чергу скинув з рахунків сильних магів.  Швидше за все, першими підуть ті, хто має активну магію.  Всі королеви у нас були з пасивним якимось даром.  Цілительки, побутові маги...

 - Віщуни?  - глузливо кинула я.

 - Була одна, здається, - тут же відповів Корд.  - Ти про неї теж чула.  Її величність Камелія.

 - Та, що передбачила війну і падіння короля Хаосу.  Хто про неї не чув?  Але... Схоже, нинішній король не дуже вже довіряє прогнозам.

 - На жаль, серед наречених твоїх колег немає.  А може і не жаль!

 - Припини, Корд.  Так би хоч було з ким розділити глузування його величності.  Він мене шарлатанкою обізвав!  Уявляєш?  Мене!  Дипломованого мага!

  - Він просто занадто молодий.  Все приходить з роками.  І розуміння теж.

 - Ох, якби, - тоді я змогла б йому розповісти про видіння.  Він точно знає, що і як потрібно робити.  - Політай сьогодні біля вікон короля, будь ласка!  Я не впевнена, що мій дар мене не підведе.  Його величність і так мені зовсім не вірить.

 - Він зр-розуміє, - каркнув ворон і, злетівши зі спинки стільця, випурхнув у вікно.

Ну ну!  Я, здається, досі бачу його сині, як нічне небо, очі, повні глузування.  І чомусь від цього у мене в грудях полум'я вирує.  Сноб!  Перший хто покине відбір... Здається, це буду я.

Я взяла в руки колоду бабусиних карт і чисто навмання витягла одну, подумки поставивши запитання.  В руці була карта із зображенням рудоволосої дівчини - королева жезлів.  Владолюбна і пихата.  Мить і зображення на карті попливло, змінилося, дівчина на карті обернулася і подивилася просто на мене.  А я від несподіванки впустила карту.

Це ще що за новина така?  Прикрила очі, похитала головою і підняла карту.  Вона була така ж як завжди.  І що це знову?  Відповідь на моє запитання чи галюцинації від втоми?

 - Терра Соулей, - вкотре за день ввалилася в мої кімнати худорлява блондинка Семайя.  - Всі дівчата відпочили і готові з'явитися на вечері.

В її голосі читалося нетерпіння.

Гаразд.  Саме час!

Через деякий час і десяток переходів, які мені так і не вдалось запам'ятати, ми вже стояли у великому просторому холі.

Дівчата завмерли мовчазними статуями, при моїй появі.  Стихли шепотки, що наповнювали зал якимось зміїним шипінням.