ГЛАВА 7

Таяна

Двері з тихим стукотом закрилися відразу, тільки-но я покинула кабінет короля.  І я тут же повільно перевела подих, щоб впоратися з гнівом, що рвався назовні.

Не вийшло.  Зовсім.

Сноб!  Дар мій йому не подобається!  Що з моїм даром не так-то?  Шарлатанство?!  Так проповідники і храми більше обманюють людей за гроші, ніж всі провидиці світу.

Мені було страшенно прикро мить тому вислуховувати ці насмішки з вуст короля.  І найгірше, що відповісти йому так, як просилося на язик, було б небезпечно для здоров'я і життя.  Тому довелося мовчки проковтнути обурення і несправедливу образу.

А я, між іншим, дипломований магістр першого ступеня... І взагалі!  Скромність для нього важлива?  Вгадати, хто піде першою?!  Добре!  Я доведу, що прорікання - теж магічний дар.

 - Терра Соулей, - пролунав зовсім поруч чоловічий голос.  Та так несподівано, що я не просто здригнулася, а підскочила на місці і ледь не вилаялася тими самими словами, що колись чула в порту.  Підозрюю, що ці стіни ще не чули нічого подібного з вуст юної тери.  - Її величність чекає вас в своїх покоях.

 - Так, - відповіла я, впоравшись з емоціями.  - Звісно.

Розібратися б ще куди йти.  Тут без карти не обійтися.  Де б її роздобути тільки?!  Навіть провидиця заблукала б в цих коридорах.  Здається, прийшла я з правого крила, а королева зустріла мене, з'явившись з лівого?  Цікаво її покої десь там же?

Я розгублено глянула в коридор, після на чоловіка.  Невисокий світловолосий слуга підбадьорливо посміхнувся і додав:

 - Я проведу вас.

 - Це буде дуже доречно.

В покоях королеви Торрії було досить тепло і шумно.

Фрейліни щебетали, обговорюючи наречених.  Мабуть, з дозволу самої королеви.  Або завдяки хвилинці вседозволеності через її відсутність в кімнаті.  Навряд вони наважилися висловити свою думку про майбутню дружину короля за власною ініціативою.

 - Терра Аберсвейт занадто юна для нашого короля, - зазначила пані середніх років з помітною сивиною у волоссі і п'яльцями в руках.  - І навряд чи вона готова подарувати нашому правителю сильного спадкоємця.

 - Вас послухати, то сильних спадкоємців здатні дарувати тільки тери в ... віці.  - не погодилася з нею молода худорлява дівчина, виглядаючи у вікно.  - І... Чим похилішого, тим краще.  У такому випадку, ви б привели на світ справжнього силача, велетня.

 - Ви невитравні!  Боюся уявити, як ваші батьки вас виховували.  - влізла в розмову друга дама того самого «дітородного» віку поворушивши вугілля в каміні і кутаючись в пухову хустку.

 - Втіштеся тим, що вони намагалися!  - хмикнула молода фрейліна.  - І взагалі.  Нашому королеві швидше цікаве полювання на виплодків темряви, ніж наречені.  Чули, як він розправився з крижаним демоном в будинку вдови Шульц?  - з мрійливим придихом запитала дівчина.

У мене від цієї новини волосся заворушилося.  Демон.  Крижаний демон.  Чи може бути, що моє видіння було про його появу?  Чи це просто збіг?

 - Кхем!  - голосно відкашлялась я, привертаючи загальну увагу.  - Хорошої роботи.

І всі фрейліни вмить зігнулися над вишиванням, немов тільки згадали про свої обов'язки.

- Ласкаво просимо до палацу!  - посміхнулася все та ж молода терра, що недавно нещадно шпинила старших дам.  - Ми вже чули про нову розпорядницею.  Ну... що вам побажати - терпіння і залізних нервів!

 - Семая!  - тут же шикнула на неї до цього моменту абсолютно байдужа до всього терра в темно-синій сукні і з книгою в руках.  - Тобі варто трохи притримати язика.  Навіть блазні часом набридають королям.

Дівчина відкрила рот і тут же закрила його.  Явно передумав суперечити дамі, що так легко вказала їй на місце.

 - Терра Соулей, раді вітати вас у палаці, - відклавши книгу, піднялася з місця терра.  - Мене звуть Ніая Келей.  І якщо вам знадобиться допомога, ви можете звертатися до будь-кого з нас.  Всі ми хвилюємося про долю королівства і нашого короля.  І бажаємо йому відшукати найкращу партію.

 «Амінь!»  - ледь не зірвалося з язика, але я вчасно його прикусила і, посміхнувшись, подякувала террі за проявлену участь.

 - Її величність бажала мене бачити, - після належних розшаркувань, нагадала я.  - Негайно.

 - Вона розбирає кореспонденцію в кабінеті, - кивнула на двері Ніая Келей.  - Я доповім.

Мить і вона зникла за дверима.  Щоб ще через мить повернутися і повідомити, що королева готова мене прийняти.

 - Ну, як все пройшло?  - як тільки ми залишилися в кабінеті наодинці, схопилася з місця королева.

Так, що навіть згадувати не хотілося.  Але що вже.

 - Думаю, що його величність ще не усвідомив, як йому зі мною пощастило.  - скривилася я, похнюпившись.  - І навряд чи я встигну його переконати в своїй винятковій цінності для корони.

 - Все так погано?  - зітхнувши, уточнила Торрія.

 - Та не настільки, звичайно.  Але я повинна тепер вгадати, хто покине відбір першим.

 - Ну для ворожки це не така вже й проблема, правда?

Угу.  Якщо сама ворожка вміє викликати видіння...

Я відвела погляд і завмерла.  На стіні просто над невеликим диваном висіла величезна картина.  Пейзаж.  Пустеля і храм.  Нічого особливого якби...

 - Це що?  - забувши тему нашої розмови, запитала я.

 - Що?  - не зовсім розуміючи, що саме мене насторожило, уточнила королева і перевела погляд на картину.  - А!  Покинутий храм в пісках Хасамархі.  Чоловік подарував мені цю картину, знаючи, як я часом ностальгую по цих місцях.  Дивне місце... Я родом з цих країв.  Подейкують, що тепер його облюбували окультисти... А що не так?

Все було так.  Точно так, як в видінні.  Величезний білий птах з лапами лева біля входу в храм, храмові шпилі.

 - Мармур всередині храму!  Підлога.  Вона якого кольору?

 - Чорного, - напружено відповіла королева.  - Ти щось бачила?

Бачила!  Ось тільки що саме?  І чи варто воно того, щоб про це розповідати кому-небудь?  З іншого боку, його величність все одно вважає мене шарлатанкою і швидше за все не повірить.  Він і так піднімає мене на сміх.  Але хоч її величність ставиться до моїх видінь серйозно.  Та й що я втрачу, якщо розповім все королеві.