4. Зустрічають по одягу, проводжають по розуму

В селі Магду прийняли насторожено - чого б то їхати такій молодій дівчині з столиці у цю глухомань. Може переховується від поліції? Може злодійка чи аферистка. Люди приглядались, ледь не кожного дня приходили в гості - ніби запитати як влаштувалась, а самі пильно роздивлялись і Магдалину і вбранство дому, питання задавали...

Магді було байдуже - з усіма привітна та усміхнена, вдавала що не розуміє чого під її плотом така стежка протоптана, що трава не росте. А їй було добре тут, спокійно. Відчувала, як набирається сили.

Хоча спочатку важко було - жодних близьких друзів, зовсім поруч ліс, сотні звуків, яких у великому місці нема. І справи, яких ніколи не робила, стільки всього потрібно було вчитись.  Піч розтопити? А їсти приготувати? Тут супермаркету не було. Спочатку Андрій допомагав, то сам приїде то попросить Грицька прийти помогти, а потім Магда звикла, втягнулась. Грядки посадила, спочатку майже все пропало, їй то, міській, спробуй на городі поратись! Та часу було повно, от потрохи взялась господарювати.

Молоко купувала в сусідки, як і деякі продукти та яйця, деякі продукти привозили в місцевий магазин, а час від часу можна було і в сусіднє місце поїхати.

Магдалина взагалі любила кілька разів на місяць їздити у невеличке містечко, поки хтось з сільських водіїв вирішував свої справи, вони прогулювалась вуличками і впитувала шум, а під кінець сідала за невеликий столик біля вікна у затишній кав'ярні. Каву тут готували ароматну, з хороших зерен, а ще - випікали самі макові булочки, які Магда їла відламуючи маленькі шматочки і насолоджуючись солодким смаком перетертого маку і горіхів. Одним словом, життя повільно налагоджувалось і входило у колію.

А згодом пригода трапилась, розкажи - не повірять. Магдалина любила ходити у ліс: трави збирати, квіти, просто пройтись. Інколи навіть гриби попадались. Вона збирала всі, а потім Грицько допомагав перебирати та сміявся з панянки столичної та її мухоморів у кошику. 

От і того дня Магда пішла у ліс, щоб вдома не сидіти, сонце повільно котилось за обрій, повіяло прохолодою. Дівчина думала, що пройдеться зовсім недалеко, але забрила в глибину дерев поринувши у думки. Аж раптом - скавуління. Ледь чутне і пискляве. Магда пішла за звуком і завмерла - біля тіла білої вовчиці збоку лежало мале вовча. 

Схоже мисливці підстрелили звіра, а тварина з останніх сил втекла. Вовчиця була мертва, на боці розтеклась велика червона пляма від пострілу. Дівчина зітхнула і перевела погляд на вовча. Шкода його, здохне у лісі. Самця ніде не було видно і Магда зробила висновок, що його впіймали.

Магдалина пожаліла малого, взяла до себе, хоч і знала - скільки вовка не годуй.... От тільки справді шкода було та й їй веселіше.

З того часу їх стало двоє - Магда і Циган.

Сусіди спершу дивились як на божевільну - притягла у хату вовка. Поговорили, побалакали та й стихли. Та й Циган шкоди не робив, по селі не ходив, лиш біля її хати та в ліс. Та й Магда завжди привітна була, допомагала всім.

Закінчивши медуніверситет і два роки відпрацювавши у приватній клініці дівчина була справді хорошим лікарем. От якось пішло, що люди замість медпункту до Магди йшли. А вона всіх приймала, чим могла - допомагала, якщо ж ні - радила до кого звернутись.

Люди тягнулись до дівчини - вона ж і словом і ділом помагала, завжди знала що сказати і чим розрадити, чи просто вислухати, чи пораду дати.

Була у Магди своя таємниця - вона "бачила" хворобу, відчувала пушками пальців де у тілі недуга. Як лікар радила на які аналізи піти, щось змінити у харчуванні чи способі життя, якщо не бачила нічого серйозного давала трави (це бабуся навчила яка рослина від чого помічна і чим небезпечна). Позаочі Магду відьмою кликали, ніби і по доброму, але всім не догодиш. А потім слава вийшла за межі села і почали люди з сусідніх сіл і міст їхати до Магдалини за ліком. 

А дівчина раптом зрозуміла, що ось воно - те, чого їй бракувало весь це час - використовувати знання і свій дар для допомоги. Бо саме для цього і йшла вчитись у медичний, саме тому хотіла стати лікарем. От тільки у приватній клініці свої закони і на здоров'ї роблять бізнес. 

Енергії йшло багато, бо то тільки на перший погляд Магда нічого не робить сильно, а насправді на кожного пацієнта витрачала свої життєві сили, ділилась ними. Та дівчина знала де їх поповняти - природа, от справжнє джерело енергії! Вода, земля, вогонь і повітр'я. Предки не дарма поклонялись стихіям, боялись і поважали їх. Це тепер у місті під шаром асфальту і бетону можна задихнутись, а колись люди з природою єдиним були. От і Магда черпала з природи.

Ціну за прийом не називала, хто скільки дав так і було. Ніколи і не казала платити, бо оплата має бути щирою, інакше на зло піде. Дар від Бога, його не продають, він даний на благо - це теж бабусі слова.

Так минуло три роки відколи вперше приїхала у Квіткове і залишилась тут. Магда жодного разу не пожаліла за свій вибір. Не сумувала за містом, за тим минулим життям, за людьми. У Квітковому вона відчувала себе на своєму місці.

От тільки бували ночі, коли сон не йшов, а голова крутилась від думок. Вони жалили, як оси, нападали роєм і не давали заснути. Бо все має ціну, за свій комфорт і затишок, за дар і здійснену мрію Магда заплатила сповна.Ціна - щастя. Жіноче. Дитячий сміх і чоловіча ласка. Та мабуть не всім дано.

Одного разу обпікшись, знаючи вартість чоловічої правди, вона не хотіла знову зализувати рани.

Андрій Орлов дзвонив до Магди час від часу. Він знав про її дар,навіть у жарт називав ворожеєю, а дівчина і не противилась. От того разу вони знову довго говорили, а потім друг попросив про допомогу.

- У мене є хороший знайомий, ми багато років не бачились, а тут на днях пересіклись. У нього досить серйозні проблеми, був у кількох клініках, навіть за кордоном, але результату ніякого. Думаю, ти могла б йому допомогти.

- Ти розказав йому, як я допомагаю?