Частина 34

  Через день ворожка Соломія знову написала мені. І знову – з невідомого номеру. Але тепер, завдяки Ярославовій матері, я відчувала себе впевнено. Мені захотілося погратися з шарлатанкою у «кішки-мишки».

  «Ти втратила дорогоцінний час. Казимир тепер ніколи не повернеться до тебе!» – написала вона.

  «Та невже? Казимир давно повернувся! Інша відьма, набагато могутніша за вас допомогла мені. І зробила це дуже швидко – за три дні!» – зловтішаючись,  відповіла я.

  У ватсаппі видно, коли тобі пишуть у відповідь. Я бачила, як Соломія писала, переставала, знову писала, але довго не наважувалася відправити повідомлення мені. Вона вагалася майже п’ять хвилин.

  Нарешті прийшло повідомлення від ворожки. «Ти не повинна була цього робити. Вищі сили сердяться, коли людина бігає від однієї відьми до іншої. Це заборонено», – написала вона.

  «Не заборонено! – відповіла я. – Мені поставили сильний захист. І пояснили, що ворожка, яка нездатна зробити найпростіше – повернути блудного чоловіка, не має сили, необхідної для чаклунства».

  І тут сталося диво, що передбачила Валентина. Чи ворожка Ельвіра, що знала страхи та таємниці своїх колег? Соломія не відповіла. Я чекала майже годину, але відповіді так і не прийшло. Тоді я знову написала: «Крім того, мені дали справжнє приворотне зілля. І пояснили, чому не спрацювали склянки з настоєм, що дали мені ви». Але відправити повідомлення я не змогла, бо виявилося, що ворожка Соломія заблокувала мене!

  Не вірячи у легку перемогу, я спробувала відіслати те ж саме повідомлення на основний номер Соломії. Той самий, що був зазначений на вивісці на паркані її будинку. І це не вдалося. Ворожка заблокувала мене і на цьому номері! Ось і все. Сподіваюся, вона зникла з мого життя назавжди.  

  Радісна, я подзвонила Ярославу і сказала, що хочу віддячити його матері за добру пораду. Що можу я зробити від щирого серця? Звісно, приготувати смачну екзотичну страву. Ми домовилися, що у суботу вранці ми з Ярославом купимо усе необхідне для паельї і поїдемо на квартиру, де Валентина-Ельвіра приймала клієнтів. Вона працювала по суботам після обіду.

  Продукти вирішили купувати у тому самому великому супермаркеті, куди я ходила, коли проживала в «домі з павуками». По-перше, до хати Валентини звідти було рукою подати. По-друге, вибір товарів був ширше, ніж у сусідніх магазинах. І по-третє, там я вже з закритими очима знала, що де стоїть і що потрібно купити. Не треба було бігати між полицями у пошуках необхідних продуктів. Але коли ми заходили у скляні двері, що розсунулися перед нами, то я мимоволі озирнулася: чи не побачу знайомих? І заспокоїла себе тим, що Казимир по супермаркетам взагалі не бігає, а Михайлина Казимирівна робить це у виключних випадках.

  Ярослав підхопив візочок і слухняно покотив його туди, куди вказала я. Я вибрала рис, який ідеально підходив до паельї. Такий товстенький і кругленький, який у Іспанії називається рис-«бомба». Потім ми взяли солодкий перець, томати, часник та кілька цибулин. Трошки шафрану, щоб придати страві характерний жовтий колір. І, нарешті, перейшли до найголовнішого: вибору морепродуктів.

  Я вибрала мідії. Запитала у Ярослава, чи його мати їсть восьминогів та кільця кальмарів, бо пам’ятала, як ковирялася виделкою у їжі моя незабутня свекруха. Набрала рожевих креветок. А потім перейшла до лангустинів, які трохи відлякували довжелезними вусиками та кількістю ніжок, що витикалися з-під панцера.

  - Якщо хочеш – купимо цих тварючок по дві штучки на персону. Їх звичайно кладуть зверху, коли паелья вже готова, для того щоб придати страві вражаючий вигляд. Але і без них буде смачно з тими продуктами, що ми вже набрали. Хочеш?

  - Звісно! Давай! – відгукнувся Ярослав. – Святкова їжа буває не кожний день.

  Я роззирнулася у пошуках пакетика, щоб накласти туди лангостинів. Під рукою пакетів не знайшлося і я розвернулася, щоб принести його з іншого місця. І раптом зіштовхнулася лицем до лиця з Михайлиною Казимирівною!

  Від несподіванки я не знайшлася, що сказати. Заклякла з відкритим ротом, дивлячись на неї. А вона так само дивилася на мене.

  - Михайлина Казимирівна? Яка несподіванка бачити вас тут! – нарешті опам’яталася я.

  - Дана?! Що ти тут робиш? – здивувалася вона. – Ти ж, начебто, живеш на Оболоні?

  - В гості приїхала. До Ярослава і його матері, – я скористалася можливістю показати колишній свекрусі мого супутника.

  Михайлина Казимирівна перевела здивований погляд на Ярослава. Спочатку вона хотіла гидливо скривитися. Я зрозуміла це по швидкому поруху її яскраво нафарбованого рота. Але вона змінила думку щодо Ярослава, коли помітила дорогий годинник на його зап’ясті. До того ж, мій мудрий друг відразу зрозумів у чому справа. Він повів себе, як справжній джентльмен: театрально вклонився і поцілував їй руку, прикрашену золотими  перстнями.  

  - Дуже приємно! – серйозно сказав він. – Ярослав Марченко, фінансовий асесор.    

  - Мені теж дуже приємно, – відповіла вона схвильовано і, за звичкою, трохи кокетливо.

  На неї чудотворно вплинули манери Ярослава, його невимушено-елегантний одяг і дорогий годинник. І найбільш за все – оте «фінансовий асесор», кинуте з простотою, з якою розмовляють люди, впевнені у своєму становищі.