Частина 31

  Ярослав жив у двокімнатній квартирі біля метро «Лук’янівська». Непогане житло, але й не елітне. Я ніяк не могла зрозуміти його справжнє фінансове становище.  

  - Я живу не дуже розкішно, – пояснив він, встромляючи ключ у замок. – Всі ті стереотипи, що розповідають про одиноких чоловіків та печеру, де вони мешкають, складені про мене.

  - Нічого страшного, – заспокоїла його я.

  - Ти розчарована? – запитав Ярослав, коли я увійшла в кімнату і почала зацікавлено роззиратися.

  То була кімната молодого холостяка – з купою одягу на кріслі і забутою тарілкою на столі. 

  - Вибач, я сьогодні увесь ранок бігав у справах і не встиг прибрати, – вибачився він.

  А я подумала: «Так, це не «дім з павуками»... Але ж мені тут не жити! Все ясно і зрозуміло: між мною і Ярославом можуть бути тільки легкі, ненапружені стосунки, про які ми обидва знаємо, що вони колись закінчаться. А мені так хочеться обіймів та поцілунків... Я стомилася від самотності, від розчарувань, від розбитого серця...

  - Це не має значення, – відповіла я.

  Зростом я – маленька дівчинка. Всього лиш один метр і п’ятдесят дев’ять сантиметрів. Не вистачає коротенького сантиметру, щоб хоч згідно статистики вважатися жінкою середнього зросту. Мені довелося звестися навшпиньки, щоб покласти долоні на плечі Ярослава і поцілувати його. Він нахилився, щоб відповісти на мій поцілунок. Його серце забилося сильніше. Я відчула це у неймовірній тиші, що заполонила кімнату.

  - Ти впевнена? – запитав він зміненим голосом.

  - Так, – кивнула я.   

  Згодом ми лежали поруч у ліжку. Він шепотів мені на вухо, що все було чудово, а я відчувала себе ніяково. Навіть гірко. Вперше я була близька з іншим чоловіком, не з Казимиром. Цей чоловік мені подобався, з ним було цікаво гуляти і розмовляти. Але він був чужим! Не моїм! Мені не хотілося дивитися на його обличчя, ніжно проводячи пальцем по його шкірі, ніби малюючи його портрет...

  Я не стрималася і розридалася. Зараз я з особливою гостротою відчула, як мені не вистачає Казимира. Ярослав злякано подивився на мене:

  - Я щось зробив не так?    

  - Ні, все добре, – схлипнула я.

  - Це так  незвично і незручно, коли жінка плаче у твоєму ліжку, – зітхнув Ярослав. – Я відчуваю себе винним. Але ж я попередив тебе, що зараз не можу дозволити собі серйозні стосунки... Не звикай до мене, не закохуйся! Але знай, що коли тобі буде потрібна допомога, то я зроблю для тебе все, що зможу. Заради дружби. Ми ж залишимося друзями, чи не так?

  - Так, ми друзі, – скрізь сльози погодилася я.

  - Тож не плач через мене! Я того не вартий!

  - Я не через тебе плачу.

   - А через кого?

  - Через колишнього чоловіка. Тобто, через мого чоловіка. Я ніяк не наважуся подати документи на розлучення.

  - Ти й досі його кохаєш?

  - Я не хочу його бачити! – обурено вигукнула я.

  - Значить, кохаєш, – сумно посміхнувся Ярослав. – Розкажи, що трапилося? Чому ти не з ним?

  Моя розповідь була довгою та заплутаною, але Ярослав терпляче вислухав мене. Поки я розповідала, він втиг витерти мої сльози краєм синього простирадла. Я й не помітила, як моя голова лягла на його плече. Було дуже дивно лежати голою в обіймах одного чоловіка, і розповідати йому про почуття до іншого. Але я останнім часом наробила стільки дурниць, що мене вже нічого не дивувало!

  - Бідненька моя, – Ярослав, вислухавши мою сповідь, ніжно пригорнув мене до себе. – Любов приносить страждання. Саме тому я й вирішив ніколи більше не закохуватись... Якщо хочеш, я допоможу тобі повернути його.

  - Хіба це можливо?

  - Чом би й ні? Я дам тобі слушні поради, розповім про психологію чоловіків... Витри сльози і запам’ятай: чоловіки завжди повертаються до тих жінок, з якими їм було добре у ліжку! А тут я можу дати добі майстер-клас! – засміявся він.

 Я теж посміхнулася крізь сльози.

  - Ось бачиш, ти вже посміхаєшся!

  - Ти завжди здатен розвеселити мене. Але мені не до сміху, бо зараз ти сказав правду, від якої хочеться плакати.

  - Що саме?

  - Чоловіки завжди повертаються до тих жінок, з якими їм було добре у ліжку...

  - Так воно і є. Тут я опираюся як на власний досвід, так і на досвід тисяч чоловіків.

  - Я зрозуміла, чому мій чоловік не витримав і повернувся до Полінки, хоча не раз обіцяв мені покинути її. Через ліжко, де йому було краще, ніж зі мною!

  І я знову заридала. Ярослав намагався втішити мене:

  - Я розумію, що тобі гірко усвідомлювати таке. Але, якщо ти вже зрозуміла в чому справа, то поверни це собі на користь. Стань такою, щоб чоловіки втрачали голову!

  - Я не хочу про це зараз говорити!

  - Як скажеш – негайно погодився Ярослав. – Якщо хочеш, ми можемо взагалі мовчати.  Поцілуй мене і мовчи!

  Через кілька годин я зібралася додому. Ярослав викликав таксі. Я розташувалася на задньому сидінні, поки Ярослав платив таксисту і просив доставити мене додому у безпеці. Сам він не поїхав зі мною. Пояснив тим, що йому треба попрацювати на біржі. Залишилося мало часу до закриття, що відбувалося об одинадцятій годині по Києву. А вже було майже десять...