Частина 22

 На цю зустріч я запізнилася хвилин на десять. Ворожка вже проявляла ознаки занепокоєння. Вона відчинила двері відразу, як тільки я постукала. На її обличчі, що різкими рисами було схоже на Оранту з Софійського собору, відбивалося хвилювання. Але, побачивши мене, вона щиро посміхнулася і полегшено зітхнула:

  - Нарешті, Даночко. Я вже почала хвилюватися, що ти не прийдеш. Я посилала тобі повідомлення на ватсапп. Ти не бачила?

  - Ні, – відповіла я, хоча, насправді, повідомлення я бачила. Просто вирішила, що краще їх не читати.

  - Головне, що ти, нарешті, прийшла, – Соломія не просто вказала мені на стілець, як у попередні рази; вона особисто відсунула сидіння для того, щоб мені було зручніше сісти. Це мені здалося дивним, але ворожка поводила себе, як чоловік, який упадає біля жінки, щоб добитися її прихильності.     

  Я витягла з кишені мобільник і подивилася ватсапп. Там, дійсно, назбиралося три повідомлення від Соломії. Перше – рівно о сьомій годині: «Даночко, ти не забула, що у нас сьогодні зустріч?» О сьомій годині і п’ять хвилин: «Даночко, я чекаю на тебе!» І, нарешті, останнє, о сьомій годині і вісім хвилин: «Даночко, де ти???» Я перечитала кожне з них тричі, навмисно затягуючи час. А потім сховала мобільника зі словами:

  - Так, дійсно, були повідомлення, але я їх не помітила. Забула, що перевела телефон у режим тиші.

  - Ах, а я вже думала, чи не сталося з тобою щось страшне! Я й досі не можу опам’ятатися після того, як побачила порчу, що тобі зробили! 

  - І що ж це за порча? – холоднокровно запитала я.

  - Жахлива! – Соломія схопилася пальцями за скроні і покачала головою. – Почекай, зараз я запалю свічки і розповім тобі.

  Я мовчала. Соломія тим часом запалила білі свічки. Пояснила: «Білі – для здоров’я та щастя». У повітрі розлився приємний запах, від якого я знову почала впадати в апатію. Але, сподіваюся, що гострий розум цього разу не покинув мене.

  На столі, захаращенному містичними амулетами, палали свічки. А за вікном палав рожево-жовтий захід сонця. Сутінки – особлива пора. Не знаю, як з іншими, але особисто мене у сутінках охоплює ніжність та мрійливість. Повищується сприйнятливість і розмови стають більш задушевними. Мабуть, тому Соломія вибрала цю годину, щоб було легше вплинути на мене.

  Ворожка взяла в руки колоду карт таро і почала перетасовувати. Пояснила мені:

  - Я роблю це, щоб вгамувати хвилювання. А якщо випаде якась карта – то треба подивитися і зробити інтерпретацію. Можливо, це підказка, як краще вчинити. А ситуація, скажу правду, дуже серйозна. Ти ж пам’ятаєш, що трапилося вчора?

  - Так, – кивнула я.

  - І що ти думаєш?

  - Я не знаю, що й думати. Поясніть мені.

  - Добре, – Соломія явно відчула себе більш впевнено. Вона відкинулася на спинку стільця і заговорила: – Ти знаєш, що я володію даром ясновидиці. Коли входжу у транс, то можу чути та бачити те, що вищі сили хочуть мені показати. Саме це і сталося вночі у святилищі, коли я молилася за тебе і проводила ритуал очищення. Я побачила усе, що сталося насправді. Скажи, в твоїй сім’ї недавно померла якась жінка? Ну, не так, щоб дуже недавно... Відносно недавно, на твоїй пам’яті. 

  - Так, – кивнула я. – Моя бабуся. Рік тому.

 Ворожка зраділа:

 - Так, це була немолода жінка. Значить, це твоя бабуся з’явилася до мене. Вона відтепер – твій ангел-охоронник там, на небесах, звідки дивиться на тебе і співчуває. Знай це. Вона розповіла мені про те, що сталося насправді.

  - І що ж сталося?

 Соломія подивилася на мене підозріло:

  - Щось ти дуже млява сьогодні...

  - Я відчуваю себе стомленою, – пояснила я.

 Вона кивнула, приймаючи пояснення. А я мстиво подумала: «Це не млявість і не втома, це недовіра та підозра! Щоб ти там не говорила, я вже не повірю тобі! Але мені цікаво, що ти ще придумаєш? Скільки ще грошей ти хочеш витягти з мене?»

 - Те, що ти зараз відчуваєш, це – дія порчі, – заявила вона авторитетно. – Саме про це мене й попередила твоя бабуся. Мертві все бачать і намагаються допомогти тим, кого вони любили при житті.

  - А то, дійсно, була моя бабуся? – виказала я сумнів.

 Соломія задумалася.

  - Якщо хочеш, я тобі докажу. Опишу її зовнішність, щоб ти впевнилася у правдивості моїх слів.

 Я задумливо кивнула.

  - Це була жінка років семидесяти, – почала вона. – Вже немолода, але й не така старезна, нібито розвалюється в порох. Не дуже висока, худорлява, з сіро-блакитними очима і коротко підстриженим русявим волоссям, що взялося сивиною.

  Я задоволено кивала на кожне слово Соломії. Саме на це я й чекала від неї! Вона описувала мої сіро-блакитні очі, моє русяве волосся, мою невисоку  статуру... Скільки онучок, схожих на своїх бабусь, ходить по вулицях Києва! Адже генетику ніхто не відміняв! До того ж, русяве волосся і сіро-блакитні очі – наш самий розповсюджений тип. Та ще й звичка нинішніх немолодих жінок коротко стригтися після досягнення певного віку... Під такий опис підходить три чверті київських бабусь! Соломія не дуже ризикувала, описуючи мою  бабусю саме так.  

  Я почекала, поки вона доведе свій опис до кінця і подивиться на мене з переможною посмішкою. А потім здвигнула плечима і сказала: