Частина 20

  За тиждень нічого не змінилося. Ми з Казимиром все більш віддалялися одне від одного. Ставали чужими. Серце моє стогнало від болю, але ніхто з моїх знайомих про те й не здогадувався. Я звикла, бо людина до всього звикає. Робила своє і чекала призначеного дня. Навіть спромоглася закінчити переклад і відправити у видавництво електронною поштою. Тепер мені залишилося тільки чекати. Я вже вирішила: коли мені заплатять, то перше що зроблю – викуплю закладену обручку. А решту приховаю, щоб з часом назбирати на житло. Тепер я мушу дбати про власне майбутнє, бо як там буде з Казимиром – важко передбачити.

  У призначений день я знову була у ворожки.

  - Як справи? – співчутливо запитала Соломія.

  Сьогодні вона була у гарному та романтичному блакитному платті з метеликами. На пальцях – ті ж самі сім перстнів з жовтого золота, важкі від дорогоцінних камінців. А на шиї – інше намисто, у вигляді змії, що вкусила себе за хвіст. Очі у неї були зроблені з двох зелених камінців. Я мимоволі подумала, що такі прикраси роблять на замовлення. Цікаво, скільки воно коштує?

  - Ти принесла вату і папір? Не забула нічого? – запитала вона, розставляючи на столі пляшку води і миску з червоного пластика.

  Я мовчки простягла їй пакет з ватою, якою вона очистила мене тиждень тому.

  - Зараз я все підготую, а ти тим часом запиши на папері усе, чого бажаєш від відносин з Казимиром. Наприклад: «щастя», «вірність», «діти», «гроші»... Склади список бажань. Подумай добре, щоб нічого не пропустити.  

  Поки я ретельно обдумувала і писала, Соломія схилилася над мискою. Примовляючи молитву, вона розкладувала вату. Я не бачила, що вона робить, бо була зайнята обдумуванням. До того ж, довге хвилясте волосся ворожки, підфарбоване у колір лисячого хвоста, що розсипалося по плечам та по спині, закривало від мене її маніпуляції.

  - Як мені незручно, – пожалілася вона і підтягла миску ближче до себе. А щоб стало ще зручніше – врешті решт поставила ту миску на свій стілець і довго розкладала вату так, як їй здавалося за краще. Нарешті вона закінчила і  урочисто встановила миску посеред столу. Обклала її магічними камінцями, виставила свічники у їй відомому порядку. Підготувала все до обряду і посміхнулася мені, щоб підбадьорити:     

  - Написала? Давай я складу папірець потрібним способом. Так. Тепер покладемо твій список у конверт, разом з іншими папірцями. Зараз я запалю рожеві свічки... Рожевий – це колір кохання, колір богині Венери. Якщо хочеш притягнути до себе кохання – носи прикраси з рожевими камінцями. До речі, ось тут якраз у мене є амулет: браслет з рожевої яшми. Подивись, який гарний і як він пасує тобі.

  Соломія спритно відшукала серед купи амулетів рожевий браслет і вклала його мені у руки з м’якою наполегливістю. Браслет мені сподобався. Гладенькі камінці, ніжно-рожеві, з вкрапленнями попелястого кольору, мали форму серця і були приємні на дотик.       

  - Тисяча гривень, – Соломія побачила мою зацікавленість і назвала ціну.

  - Дорого. Я подумаю, – я з жалем відклала браслет.

  - Це не просто прикраса. Це – амулет, заговорений на щастя та кохання, – пояснила ворожка. Але браслет забрала і вкинула у купу інших амулетів.   

  Вона вкотре нагадала мені, що працює за допомогою ангелів та інших вищих сил. Призвала на допомогу вищі сили і запалила рожеву свічку. Дала мені у руку пляшку з водою і звеліла тричі прочитати «Отче наш».  

  Я лила у миску воду, а ворожка тим часом посипала вату рожевою сіллю, примовляючи:   

  - Водою та сіллю змиваю зло. Звідки прийшло, туди хай іде. Від мого порога на чужі дороги, повз трав та осота на дике болото! Водою та сіллю змиваю зло. Звідки прийшло, туди хай іде. Від мого порога на чужі дороги, повз трав та осота на дике болото!

  Нарешті вата намочилася і розбухла.

  - Досить. Зараз подивимося, яка порча на тебе була наведена, – сказала Соломія. – І позбавимося її. Дивись уважно.

  Вона підсунула миску мені перед очі і почала обережно розгортати сувій вати. І злякано зойкнула:

- Господи Боже, що це за гидота?!

  Під її тонкими тендітними пальцями почали з’являтися дивні предмети. Спочатку то були плями крові, що розросталися прямо на очах. Потім – дрібні кістки, начебто курячі. Шматочки гнилого м’яса, від якого смерділо так, що я мимоволі затулила ніс. Земля впереміш з камінцями. Куряче пір’я, забруднене кров’ю. Іржаві цвяшки та голки. Зів’яле листя. Стара монета, на якій я з подивом роздивилася герб Радянського Союзу. Сплутане у кульку чорне волосся. Чорні квасолини. І ще якісь речі, що вилазили з мокрої вати в міру того, як ворожка ворушила її.

  - Що це таке? – я не могла втриматися від питання.

  - Сама не можу повірити в те, що бачу, – пошепки, тремтячим голосом відповіла Соломія. – Я думала, що випаде щось легесеньке, незначне... А тут була дуже сильна ворожба. Страшна і тяжка! Ти тільки подивись на це! Це не просто земля. Це земля, принесена з цвинтаря! Швидко, злий воду мені на руки, поки ця гидота не перебралася на мене!

  Я поливала руки ворожки водою, що ще лишалася у пляшці. А вона страшним голосом читала «Отче наш» і багато разів перехрестила оту гидоту. А потім промовила:

  - Ні. Відчуваю, що простою молитвою я цю ворожбу не почищу. Потрібно проводити особливі ритуали – у святилищі, подалі від людських очей. І тобі не можна дивитися на це, Даночко. Найкраще, що ми можемо зараз зробити – це перервати обряд.