Частина 19

  Наступного дня о сьомій вечора я була у Соломії.

  - Як добре, що ти наважилася, – радісно зустріла вона мене. – Проходь. Ти принесла все потрібне?

  - Так, – я вказала на пакет, з якого стирчали пляшки води.  

  - Дай я подивлюсь, чи правильно ти вдягнена? – ворожка уважно обдивилася мене.

 На мені була біла спідниця і біла блузка у тонку блакитну смужку.

  - Підходить, – кивнула вона. – А білизна яка?

 Я відповіла:

  - Біла, бавовняна.

  - Правильно. Бачу, ти зрозуміла. Ну що ж, почнемо ритуал. Ти принесла гроші?

 Я слухняно заплатила. Соломія сховала гроші, ніяково всміхаючись: 

  - Кожна робота повинна бути оплачена. Це – закон енергії. А ми ж з енергією працюємо! Ну що ж, тепер нас нічого не відволікає...

  Вона підсунула мені стілець, щоб я сіла, і встановила переді мною дивну свічку. Та свічка, висотою сантиметрів в тридцять, мала форму двох істот, чоловіка та жінки, що були голі та з’єднані у безсоромних обіймах.

  - Ось бачиш, на що йдуть гроші, – пояснила Соломія. – На матеріали для ритуалів. За свою роботу я майже нічого не отримую.  

  - Яка дивна свічка... Що вона означає?

  - Нечисту пристрасть твого Казимира до суперниці. Зараз ми її спалимо, зруйнуємо, знищимо. Починаємо... Ти готова?

  - Так.

  - Дай мені руки.

  Соломія витягла скляночку з парфумами у формі великого червоного серця. Відкрила її і різкий терпкий запах розлився у повітрі. Затупленою голкою, змоченою у парфумах, вона намалювала мені на зап’ястях хрести.

  - Це – щоб нам допомогла сила Божа. Я ж біла відьма, а не чорна, – нагадала вона.

  Фігурки, зліплені з сірого та брудного воску, були негарні. Але чітко вгадувалося, хто з них чоловік, а хто – жінка. У жінки попереду випиналися великі кульки грудей.   

  - Зараз ми їх охрестимо гострим перцем, – сказала Соломія.

  Вона дістала невеличкий пакетик з червоним перцем і почала щедро сипати на жіночу фігурку, примовляючи:

  - Нарікаю тебе іменем Поліни. Хай тобі, клята розлучнице, боляче пече у всьому тілі кожен раз, коли полізеш до Казимира. Уявляй, що це – твоя розлучниця, – звеліла вона. 

 Я слухняно уявила.  

  - А тепер уяви Казимира, – сказала Соломія, посипаючи перцем чоловічу фігурку. – Нарікаю тебе іменем Казимира. Хай тобі, невірний, пече у всьому тілі кожен раз, коли полізеш до іншої жінки. Тільки з законною дружиною тобі буде солодко. З нею твое серце заспокоїться. Амінь!

 Після цього Соломія запалила обидві свічки.

  - Дивися, як горять! – прошепотіла вона. – Як їх корчить! Коли догорять і вщент розплавляться – щезне їх пристрасть.

  І я дивилася. Але мені здавалося, нібито від полум’я ці дві фігурки поєдналися ще сильніше. Так, що й не розлучити.

  Соломія відсунула у сторону подвійну свічку. Сказала:

 - Нехай догоряють. А ми тим часом продовжимо очищення. Але спочатку треба подивитися, чи є на тобі порча. Для цього я й попросила тебе принести яйця.

  Вона поклала переді мною тарілку з шістьма білими яєчками. Звеліла:

  - Бери те, що опинилося у середині. Тримай його у руках і читай «Отче наш».

  Я слухняно робила усе, що наказувала ворожка. Не знаю, як пояснити ту дивну апатію, що охопила мене. Соломія взяла з моїх рук яйце, що вже нагрілося від моїх рук. Стала позад мене і почала обережно катати те яйце по моїй голові, примовляючи:

 - Котися, яєчко, зправа наліво, зі сходу на захід, з півночі на південь, від бісів до янголів. Нехай з раби Божої Дани все зло викатається.

  Це тривало хвилин п’ять. Іноді Соломія замовкала, але потім знову поновлювала своє заклинання. А я відчувала себе розслабленою та безвільною у її руках, від яких відходила енергія.

  Врешті решт, ворожка перестала катати яйце. Налила у стакан води з пляшки, що принесла я, і розбила туди яйце. І злякано зойкнула, бо яйце всередині виявилося чорним. Чорні плями вигулькнули з жовтка і виростали, поширючись на все яйце.

  - Що це? – пополотніла я.

  - Це порча, – пошепки відповіла Соломія. – Дуже сильна. Я думаю, що це тобі поробила Поліна. Хто ж ще?

  - Навіщо?

  - Щоб тобі було погано! Щоб ти знесиліла. Щоб захворіла. Щоб Казимир втомився він тебе. Скажи, останнім часом ти не помітила, як у тебе погіршилося самопочуття?

  - Так, можливо, – задумалася я.    

  - От бачиш! Це її робота. Можливо, вона була у вас вдома. Мені боляче про таке говорити, але є такі безсовісні чоловіки, що користуються відсутністю законної дружини, щоб запросити додому коханку... 

  - Була, – кивнула я. – Але по іншій причині. Вона приходила до нас у гості. Її мати – подруга моєї свекрухи.  

  - Ось воно як... – задумливо проговорила ворожка. – Тоді вона, можливо, підкинула щось, заговорене на хворобу? Голки, булавки, пір’їни, котяча шерсть, скручене волосся, заіржавілий цвях, каміння, кістки, стрічки, монети? Ти не знаходила нічого підозрілого? Пошукай!