Частина 17

  Соломія подзвонила наступного ранку о десятій годині. Вона схвильовано проридала в трубку:

  - Даночко, моя мила дівчинко, ти зараз одна? Можеш розмовляти?

  - Так. Що трапилося? – я визирнула у вікно, чи не бродить там свекруха у садку, під вікнами?

  - Це жахливо! Твоя суперниця зробила якесь нове чаклунство проти моєї магії. Видно, вона зрозуміла, що Казимир вислизає з її пазурів, і прийняла міри. У Києві є стільки чорних магів, що працюють з силами зла з Лисої гори... Сама знаєш, у якому містичному місті ми живемо!

  - Я не розумію, що це означає? – розгубилася я.

  - Приходь і сама побачиш. Коли ти зможеш прийти?

  - Та хоч зараз! – вигукнула я, бігаючи з кутка в куток.

  Треба йти - вирішила я. І чим раніше, тим краще. Все одно, я вже не заспокоюся, поки не дізнаюся, у чому справа.

  - Об одинадцятій ранку, як завжди. Зможеш?

  - Так, я буду там, – пообіцяла я.

  Соломія відразу заспокоїлася. Надломлене ридання у її голосі змінилося звичним ласкавим тоном:

  - Добре, я чекаю на тебе. А тим часом подумаю, як можна виправити ту ворожбу.

  В умовлений час я була у ворожки. Вона зустріла мене негайно. Не було ніяких інших клієнтів, через яких мені доводилося чекати в попередні дні.

  - Що трапилося? – запитала я.

  - Ось, подивися, – Соломія простягнула мені контейнер з нашими фотографіями. Тими самими, які ми залили воском і медом.

  Тепер наші фотографії виглядали жахливо. Мед чомусь почорнів і спотворив наші обличчя. 

  - Що це означає?

  - Те, чого я боялася. Чорна магія! – прошепотіла вона, з жахом дивлячись на мене.

 Від тих слів і мені стало не по собі. 

  - Хто це зробив?

  Соломія негайно відповіла, вказуючи пальцем у стіну, завішану амулетами та сухими травами: 

  - Вона! Поліна!

  - Як?

  - Присядь, я поясню. Хочеш води?

  - Ні, дякую, – хитнула я головою.

  - З пляшечки, не з-під крана.

  - Ні, не хочу, – відповіла я.   

  - Добре. Тоді слухай. Я медитувала і молилася за вас з Казимиром і мені було видіння, з якого я дізналася правду про те, що сталося. Полінка приворожила його кров’ю. 

 - Як це? – здивувалася я.

  - Дуже просто. Дала йому випити чаю чи кави. І, коли він не бачив, долила у чашку кілька крапель своєї крові, на яку попередньо наклала приворот.

  - Крові? Де вона її взяла?

  - Наївна дівчинка... – сумно зітхнула Соломія. – Ти ще справжнього зла не бачила... Може, порізалася. Але, скоріше за все, використала менструальну кров. 

  - Яка гидота! – я закашлялася, бо мене ледве не вивернуло.

  - Так! – підтвердила Соломія. – А зараз уяви собі, як крутить бідолашного Казимира, коли він хоче покинути ту дівку! Хоче, та не може. Бо її заговорена кров, що потрапила в його організм, тягне його до неї як магніт. Тільки поруч з нею йому стає легше. Розумієш тепер, чому він так себе поводить? І чому він не може покинути Полінку, хоча дуже того бажає?

  - Що ж робити?

  - Очищення! – впевнено сказала ворожка.

  - Очищення? А як воно робиться?

  - Не хвилюйся. Я тобі все розповім. І, оскільки ти вже постійна клієнтка і моя подруга, не візьму з тебе багато грошей.

 «Грошей! – неприємно штрикнуло мене. – Все впирається в гроші!»

  - Скільки? – запитала я з легкою підозрою.

  - Три тисячі гривень, – повідомила Соломія. – Я думаю, що з самого початку ми повинні були робити саме цей приворот, але вирішили, що найпростішого буде достатньо... В цьому полягає наша помилка!

  - В мене немає стільки грошей, – відповіла я, трохи подумавши і зваживши мої можливості.

  - Дуже шкода, – зітхнула Соломія. – Шкода, що таке велике і чисте кохання закінчиться через таку невелику, по суті справи, суму. Але найгірше: шкода, що Казимир залишиться з цією жінкою, яка його доконає. Але я вже нічого не можу зробити. Вибір за тобою.

 Я підвелася:

  - Дякую, я вже піду.

  - Зачекай.

 Соломія порилася у купі амулетів і витягла звідти рожевий камінець.

  - Візьми, це тобі. Цей камінь заговорений на щастя. Носи його завжди при собі. Сподіваюся, він принесе тобі удачу.

 Я завагалася. Але ворожка з м’якою силою вклала мені амулет у долоню.  

  - Візьми, не бійся. Це – мій подарунок, від щирого серця. Нехай тебе благословить Господь.

  І вона відпустила мене. Провела до дверей, навідь вийшла зі мною у садочок, де вже доцвітали вишневі дерева.

 - Ти ще маєш час. Може, позичиш гроші у родичів? Сума ж не така вже й велика! Постарайся зібрати потрібні гроші впродовж наступних трьох тижнів У цей період ще можливо його повернути. Все залежить від тебе. Тільки від тебе. А коли ти наважишся, то я, з мого боку, зроблю все можливе. Ти ж впевнилася, що я можу!