Частина 16

  Друга ніч минула як і перша – серед пестощів, вибачень, ніжності та сльоз розкаяння. Я була щаслива. Так, ще лишалося трохи гіркоти на дні серця. Але я подумала, що з часом це мине. Крім того, лише тепер, коли мій шлюб опинився на краю прірви, я зрозуміла, як сильно я кохаю Казимира. І як боляче було б втратити його. Невже воно так і буває: ми починаємо цінувати людей, речі і почуття лише тоді, коли ризикуємо втратити їх назавжди?

  Я дала собі клятву, що тепер цінитиму і Казимира, і те життя, що він мені дав. Навіть на Михайлину Казимирівну не буду скаржитися. По-перше, вона народила мого Казимирчика, і за це я повинна бути їй вдячна. А по-друге... Що б ви зробили, якби у вашу хату припхалася жити чужа людина?! Єдине, чого б мені хотілося – щоб свекруха зрозуміла: я прийшла у її будинок не як загарбниця або ворог. Я тут тільки тому, що мене привів Казимир. Я – його законна дружина. І за моє проживання плачу клопотами по господарству. Але останнім часом все частіше думаю про те, що треба заробляти на власне житло...

  Прийшла черга третьої скляночки. Я зачинилася у ванній кімнаті, як у попередні вечори, рівно о десятій вечора. Зробила те, що вже стало звичкою: прийняла швидкий душ, уявляючи насолоди майбутньої ночі. А потім омила руки, ноги, шию та груди водою з третьої склянки. І знову відчула приємну прохолоду та гладкість, начебто мої руки та ноги були виточені з рожевого мармуру.

  І лягла у ліжко, чекаючи на Казимира.

  Він прийшов швидко, роздягнувся і пірнув під ковдру поруч зі мною. Обняв, як вчора і позавчора, хотів поцілувати і раптом відвернувся.

  - Що з тобою? – здивувалася я.

  - Нічого, – відповів він. – Просто не хочеться.

  - Чому ні? – запитала я. – Вчора ж тобі хотілося? І позавчора теж... А сьогодні що не так?

  - Вчора хотілося, а сьогодні ні, – сказав Казимир з неприхованою злістю. – Хіба я тобі сексіграшка на батарейках, щоб завжди бути до твоїх послуг?

  Він різко скочив з ліжка, накинув махровий халат і вибіг з кімнати. А я залишилася ошелешеною. Що сталося? Чому чарівні скляночки, що притягли кохання Казимира в попередні ночі, у третю, вирішальну ніч зрадили мене?

 І знову була ніч, яку я провела у сльозах та стражданнях. Казимир повернувся у ліжко через кілька годин і скоро захропів, відвернувшись від мене. А я то поринала у неспокійний сон, то виринала з нього. І ледве дочекалася ранку.

  Об одинадцятій годині Соломія дожидала на мене для проведення останньої фази привороту.

  Вже знайомий кремезний охоронець відчинив двері і, впізнавши, провів мене до приймальні ворожки. Бузкові стіни з містичними амулетами вже здавалися звичними та затишними. Навіть чорна кицька з жовтою стрічкою признала мене, підійшла і потерлася головою об мою ногу.

  Мені довелося трохи почекати, бо у Соломії сиділа попередня клієнтка. Нарешті жінка вийшла, прощающись та дякуючи:  

  - Спасибі вам. Якби не ви, пані Соломія, то я й не знаю, що б робила.

  - Завжди рада допомогти. Це мій обов’язок, – запевняла ворожка, відповідаючи на обійми.

 Коли гостя, нарешті, вийшла, то Соломія поманила мене у приймальню.   

  - Все добре? – запитала вона, вказуючи мені на стілець.

  Мені сперло дихання від нестерпного болю у серці. Це - не просто поетичний вираз. Воно насправді так чомусь буває: від любовних стражань серце болить не вигадано, а фізично.

   - Ні. Все розпалося, – схлипнула я.

  - Як це? – здивувалася Соломія. – Ти ж дзвонила позавчора, радісна і щаслива. Сказала, що приворот подіяв. Казимир повернувся до тебе і ви мали ніч кохання?..

  - Так було! Але вчора все знову змінилося.  

  - Що сталося? Розкажи мені усе з подробицями, – вона виглядала заклопотаною.

 Поки я розповідала, Соломія покусувала губи.

  - Трапилося щось дивне... – промовила вона, обмірковуючи донесену інформацію. – Я ще не розумію, у чому справа, але ми обов’язково допитаємося до суті.

 Вона взяла у руки колоду карт і почала задумливо тасувати. 

  - Спочатку все йшло по нашому плану. Казимир повернувся. Але раптом трапилося щось несподіване, що розбило наш приворот... Це здається мені підозрілим, дуже підозрілим... Давай подивимося на картах!

  Я погодилася. І знову мою увагу заполонили містичні картинки, що падали з рук ворожки на стіл і вкладалися у візерунок моєї долі.

  - Так. Я все зрозуміла! – Соломія відкинулася на спинку стільця і співчутливо подивилася на мене. – Тут була магія зі сторони суперниці. Ось, подивись.

  Вона присунула до мене карти «Жриця», «Чаклун», «Місяць», «Башта», «Диявол» та десятку Мечів. І пояснила, як саме вони складаються у історію чаклунства. Зі слів ворожки виходило, що Полінка помітила остуду зі сторони Казимира і вирішила зробити те ж саме, що і я: піти до чаклуна і приворожити мого чоловіка. Тому він, що вже повертався, несподівано змінив свою поведінку. І наші відносини розвалилися як та башта, що падала на землю і розчавлювала нещасних чоловічків на одній із прямокутних карт таро...

  «Місяць» означав обман, невірність, морок, оману, помилки, зраду чи чаклунство. А «Диявол» приковував ланцюгом спокуси нещасного та змученого чоловіка до страшної, спотвореної жінки. І від тих диявольських кайданів у чоловіка наступало таке безсилля, що на наступній карті він лежав з закритими очима наче мертвий, і десять мечів стирчало з його знекровлених грудей.