Частина 14

  Наступного дня рівно об одинадцятій я була у приймальні ворожки Соломії.  

  - Проходь. Сідай, будь ласка. Як пройшов вчорашній день? – жінка по-дружньому вказала мені на стілець.

 - Ми з Казимиром майже не розмовляли.

 - Але ж і не сварилися? – співчутливо розпитувала вона.

 - Ні.

 - Це добре. Ти принесла, що я тобі сказала?

 - Так, – я полізла в сумку за білизною і фотографіями.

 - Готова до проведення ритуалу? – пані Соломія підбадьорила мене посмішкою.

 - Так.

 Вона ласкаво, майже по-материнськи торкнулася моєї руки:

 - Не хвилюйся. Все буде добре.  

  На столі знову з’явилося блюдечко для грошей – біле, порцелянове, розмальоване голубими квіточками з золотими крапельками. Я, трохи шкодуючи у душі, відрахувала тисячу гривень. Сума була чутлива. Але я заспокоїла себе тим, що гроші можна заробити. І якась тисяча – то невелика ціна за кохання, щастя і повернений спокій.

 - Почекай трохи. Зараз я усе підготую, – сказала Соломія, блискавично ховаючи блюдечко з грошима. – а ти тим часом розслабся і думай про твого коханого. Уявляй тільки хороше, тільки хороше...    

  Ворожка розкладала по столу різнокольорові камінці, а я тим часом роздивлялася її.

  Не знаю, чи була у Соломії крапля циганської чи якоїсь східної крові, але на перший погляд здавалося, що так. Вона була смаглява, з великими карими очима і широкими бровами. Густе і довге хвилясте волосся підфарбоване у рудуватий колір. Ніс – трохи завеликий, але рівний і тонкий, нібито вимальований іконописцем. На очах щедро накладені бузкові та терракотові тіні, від яких погляд здавався неймовірно глибоким. Очі були темні і густо нафарбовані, а помада на повних вустах навпаки – світла і ледве помітна. Я подумала: скільки років може бути пані Соломії? Мабуть тридцять п’ять або тридцять шість. Не більше. Але й не менше.

  Тонкі пальці вкрашали перстні з жовтого золота – широкі і масивні. Я нарахувала сім перстнів – магічне число. Золотий ланцюжок з амулетом висів на шиї. Вона носила довге плаття з глибоким вирізом, що надавало їй романтичного вигляду. А плечі вкривала червоною хустиною з великими квітами і рясною бахромою. Такі продають на Андріївському Узвозі.

  Соломія запалила рожеву свічку і поклала коло неї дві карти. Не таро, а зі звичайної колоди. Даму і короля сердець.

  - Дама – це ти, а король – твій Казимир. Візуалізуй себе і його. А я почну обряд зшивання.

  Я старанно уявляла обличчя Казимира на місці бородатого короля, і своє – на місці пишногрудої дами. А Соломія тим часом взяла темно-жовту церковну свічечку, дуже тоненьку, і запалила її від рожевої.  

  - Повторюй за мною, від щирого серця, – попередила вона. І заговорила низьким голосом, від якого мені стало моторошно: – Полум’я свічки розтоплює серце мого коханого Казимира. Нехай він палає до мене, як завжди палав. Нехай жар і любов його повернуться до мене, Дани. Як тане крига від вогню, так тане остуда, що заволоділа серцем Казимира. Щезни, розлучнице, раз і назавжди. Як свічка зникає, так і ти зникни з життя Дани і Казимира.

  Я старанно повторювала заклинання, прислухаючись до відчуття, що заполонило мені груди. Рідкісна суміш остраху і надії.     

  - Тримай свічку, а я буду поєднувати вас, – Соломія встромила мені у руки церковну свічечку.   

  Поки я тричі повторювала за ворожкою слова заговору, Соломія з’єднала голкою обидві карти – даму з королем. І звеліла мені крапати воском у місця, де у тих карт мало бути серце. Від хвилювання та від запахів у мене паморочилося у голові. Але, на щастя, тоненька і коротка свічечка швидко догоріла. Потім Соломія витягла маленьку скляночку парфумів, від яких дуже гостро пахло. Проказуючи слова якоюсь незрозумілою мовою, вона склала разом мої рожеві трусики і темно-сині труси Казимира. Я почервоніла по самі вуха, але ворожка поводилася з нашою брудною білизною дуже невимушено.      

  - Як з’єднується цей інтимний одяг, так тіло Казимира з’єднується з тілом Дани. Тільки Дану хоче Казимир, тільки до Дани тягне його. А інші жінки йому гидкі і нестерпні, як жаби на болоті. Повторюй тричі, – тим самим моторошним і містичним голосом звеліла вона. І я повторювала дивні слова, поки ворожка кропила гострими, різкими парфумами наші складені разом труси.

  Потім вона склала нашу білизну разом і перев’язала хрест-навхрест тоненькою червоною стрічкою.

  - Тепер слухай мене уважно і нічого не переплутай. Цю білизну покладеш під матрац на три ночі. Так, щоб твої труси були з твого боку, а його труси – якомога ближче до тієї частини тіла, на яку вони надягаються. На четвертий день треба буде їх випрати і тоді зробиш так, щоб ти і Казимир вдягнули цю білизну в один і той же день. І тоді його непереборно потягне до тебе у сексуальному плані. Зрозуміла?

  - Так, – кивнула я, ховаючи білизну у сумочку.

  - Але випрати руками, а не у машинці! Не забудь, бо інакше приворот зруйнується, – попередила вона.

  - Зрозуміло, – кивнула я.

  - О шостій годині вечора я проведу інший ритуал – з вашими фотографіями. А ти в цей час повинна будеш зачинитися наодинці у твоїй кімнаті і тричі прочитати молитву, що я тобі дам. Не забудь! Рівно о шостій. Тримай, – Соломія простягла мені папірець з записаними від руки словами молитви. – Після ритуалу папірець треба буде спалити на церковній свічці, а попіл – розчинити у склянці свяченої води. Так що не забудь сходити до церкви по свічку і святу воду.