Частина 8

  Казимир повернувся додому дуже пізно. Вже втретє за тиждень. Це мені не подобалося, але я не хотіла бути схожою на сварливих жінок з анекдотів та карикатур.

  Я лежала у ліжку, але не могла заснути. Чекала на Казимира і хвилювалася, що він не приходить. Подзвонила йому кілька разів, але він не відповів. Мабуть, не чув моїх дзвінків у галасі бару. Або?... Ні, це неможливо! У нас таке кохання! І вірність, і довіра, і невимовна ніжність... Хіба можна ризикувати усім цим заради хвилинної насолоди?

  Щоб відволіктися, я взяла у ліжко мобільник. Лежала під затишною ковдрою і читала якісь історійки у інтернеті, щоб розважитися. А сама чекала дзвінка або повідомлення від Казимира. Час йшов, а він не з’являвся. Аж ось, нарешті, я почула, як відчиняються двері.

  Була вже половина на першу. Я нечутно поклала мобільник під подушку, закрила очі і прикинулася, що сплю. Чекала я довго. Казимир зайшов у ванну кімнату і довго вовтузився там. «Мабуть, випив лишку і тепер його тягне блювати», – саркастично подумала я. Коли він через півгодини, нарешті, ліг у ліжко, я вже не прикидалася, а дійсно хотіла спати.

  Казимир лежав тихо, майже не ворушився. Я не бачила його, але спиною відчувала дивну напруженість його тіла. Мені дуже хотілося повернутися до нього, обійняти і заспокоїти. Сказати, що я дуже хвилювалася, не знаючи, де він і що з ним. Що наступного разу нехай він напише мені повідомлення... Але я не встигла навіть поворухнутися. Казимир раптом обійняв мене ззаду і палко прошепотів, цілуючи у потилицю:

  - Я люблю тільки тебе... Тільки тебе...

  І в ту хвилину мене наче у серце вдарили. Я безпомилково зрозуміла: він зрадив мене з іншою жінкою.

  Казимир скоро заснув, а я так і не поворухнулася. Я просто не знала, що робити, що казати, як реагувати. Втішала себе, що все не так страшно. Може, якась пацієнтка чіплялася до нього, але він втримався і не зрадив. Бо любить мене, тільки мене! Він же сам сказав це вночі! Мені нема чого боятися! За такими думками я заснула.

  А коли прокинулася – сонце стояло вже високо. Казимир вже підхопився з ліжка і відсунув портьєру. Весняне сонце увірвалося у кімнату, сліплячи мені очі.       

  - Вставай, сонечко! – весело вигукнув він. – Час снідати!

  Я сонно мружила очі. Перше відчуття – насолода від чудового ранку, від весни, від яскраво-жовтого сонячного світла і квітуючої вишні за вікном. Але його вже наздоганяло друге відчуття – неприємний поштовх у грудях від згадки: Казимир зрадив мене з іншою жінкою!

  Я уважно подивилася на чоловіка. Він посміхався тією посмішкою, про яку я вже й забула за клопотами останніх тижнів, – радісною і закоханою, як тоді, коли починалися наші відносини.  Від тієї посмішки мені стало легше. Що за дурниці я придумала вночі?

  - Твоя мати давно не вривалася до нашої кімнати, то тепер ти замість неї мені спати не даєш? – посміхнулася я. – Почекай, зараз встану. Що тобі зробити на сніданок?  

  - Може, млинці? – напівпитанням відізвався він.

  - Добре, – погодилася я. – Млинці, то й млинці.

  Через півгодини ми вже снідали за столом, що займав куток великої та просторої кухні. Млинці видалися смачними. Я намастила їх сливовим варенням, що варила сама. Сливи були з нашого садочка. Розлогі дерева колись посадив покійний господар, співак Казимир Білецький. Я тоді ще й не народилася, а тепер саме мені випало збирати рясний та щедрий урожай.   

  - Як смачно, – їв та нахвалював Казимир.

І в цей час задзвонив телефон. Казимир глипнув на екран і відповів.   

  - Клієнтка, – пояснив він, чекаючи на з’єднання. – Налий мені ще кави.

  Я відійшла до плити. Поки готувала нову порцію кави, краєм вуха чула його розмову.

  - Так, так... – заклопотаним тоном говорив Казимир. – Добре. Зараз я тобі нічого не можу пообіцяти. Зустрінемося пізніше і поговоримо про все...

  Я поставила перед Казимиром горнятко паруючої кави. Сіла на своє місце і пильно подивилася на нього. Мені було чутно, що з того боку телефонної розмови знаходилася жінка. Молода і кокетлива жінка. Я не розбирала її слів, але розрізняла її спокусливий сміх, що звучав як срібний дзвіночок.

  Казимир домовився про зустріч і дав відбій. Я мовчала. Він відчував себе незручно і, щоб приховати це, відсьорбнув гарячої кави і тихо вилаявся, коли обпік собі губи. Я мовчала. Казимир пояснив:    

  - Це була клієнтка. Просить, щоб я зробив їй зуби за безцінь. Аякже! Нехай шукає іншого дантиста! Звісно, я можу зробити їй скидку... Але невеличку.

  Я мовчки дивилася на нього. Не знаю, яким чином, але я зрозуміла, що це – вона. Та, з ким Казимир провів учорашній вечір. Та, з ким він зрадив мене. А потім так страждав від свого вчинку, що не витримав і сказав, що любить тільки мене... То була його несподівана та чесна сповідь.

  А тепер ця жінка не витримала і подзвонила Казимирові. Подзвонила, щоб запитати: що тепер буде між ними? І він домовився про зустріч із нею...

  Казимир поклав свою долоню на мою і подивився на мене поглядом собаки. Запитав проникливо: 

  - Щось тебе турбує? Хочеш поговорити?

  Від його доторку мене ніби обпекло. Я відсмикнула руку. Казимир образився: