Неочікувана пропозиція

Вранці, домовившись зустрітися в адвоката, ми не ставили будильник. Ми давно звикли вставати рано, адже наша малеча вже видресирувала нас вставати на світанку. Виявляється, люди теж піддаються дресируванню. За два роки життя на березі океану ми звикли спостерігати схід сонця. Наш берег розташований так, що сонце піднімається з океану і занурюється в нього, наче живе в океані і тільки вдень виходить на прогулянку, а решту часу сидить вдома або відвідує Ньєрда.

Досить незатишно без нашої малечі, і ми сподіваємося, що сьогодні повернемося вже надвечір, щоб вислухати, де ми були і чому так довго нас не було. Ми зателефонували Іларі, щоб дізнатися, як там наші. Вона сказала, що нудьгують, але слухаються, хоча їсти відмовилися.

— Уявляєш, Бест? Ми жодного разу не залишали їх на добу самих!

— Припини, бо підписувати документи будеш сам, я вже за ними сумую.

— Ти ж мене не кинеш самого? А крім цього, там два підписи потрібно поставити!

— Ось чому не можна підписати через інтернет і нікуди не їхати.

— Не бурчи! П’ємо каву і підемо у видавництво.

— Пішки?

— Так, подивимося місто, коли ще приїдемо сюди.

— Тоді заварюй каву.

— Бест, ми ж у готелі!

— Ах так, точно. Тоді мені терміново потрібна кава!

— На вулиці, недалеко від готелю, є чудове кафе. Там і кава гарна.

Ми намагалися не думати про малечу, адже здавалося, що їм це передається, тому зосередилися на нашій ранковій прогулянці. До видавництва ми брели неквапом і навіть прийшли раніше, ніж домовлялися. Вирішили сісти в сквері на лавці неподалік. Будівля стояла майже у сквері, фасад виходив на нього і було видно, що працівники видавництва любили тут проводити обідній час. Тут також можна було проводити зустрічі — свіже океанське повітря, півтінь, краса.

— Містер Бофін і міс Бестер, — раптом пролунав голос, наче з нізвідки.

— Привіт! — одночасно відповіли ми, повернувшись і побачивши Френка.

— Дозвольте присісти до вас у компанію.

— Та сідайте, Френк! Якими долями?

— От хочу з вами поговорити, а ви тут у сквері. Як ваші справи?

— У нас все чудово. А як у вас у кіноіндустрії?

— Вам Люсі говорила про мою пропозицію?

— Ні, — в один голос відповіли ми і переглянулися, чекаючи на черговий сюрприз.

— Ага, значить, я перший повідомлю вам новину. Вона, мабуть, хотіла це сказати під час зустрічі.

— Ну, коли ви вже відкриєте карти, Френк? — не втримався я.

— Моя студія "Мові Індастріал" хоче зняти серіал за вашою книгою "Пробудження відьми", — випалив Френк, уважно дивлячись на нас і чекаючи на нашу реакцію.

— Ви, напевно, жартуєте, Френк? — втрутилася Бестер.

— Я абсолютно серйозно, але є нюанс.

— Який? — поцікавилася Бестер, бачачи, що я втратив дар мови.

— Авторські права належать вам?

— Так, а що? — насторожено відповіла Бестер.

— Ми хочемо їх викупити. Це головна умова нашої компанії. Усі права мають належати студії. Чи згодні ви?

— Стоп, стоп! Ви так наїхали, що не залишаєте часу нам подумати! — заперечила Бестер.

— Що там думати? Чи ви чек не бачили? — усміхнувся Френк.

— Про яку суму йдеться? — продовжила переговори Бестер.

Френк нахилився до вуха Бестер і прошепотів цифру. Я почув, як у мене відкривається рот, але Бестер, приклала до моїх губ руку і суворо глянула на мене, а потім на Френка, протяжно відповіла:

— Ну і що далі?

— Все в контракті написано і вам варто ознайомитися з умовами. Та ось ще питання: ви сценарій колись писали?

— Ні, — відчужено відповів я, уявляючи ту купу грошей, яка була озвучена.

— Я думаю, що сценариста треба буде найняти як консультанта, — пробурчав він собі під ніс.

— Нам треба подумати та порадитися, — відрізала Бестер.

— Гаразд, я тоді піду в офіс, а ви через пів години підходьте. Нам з Люсі треба ще обговорити деякі справи.

— До зустрічі, — сухо випалила Бестер навздогін Френкові.

— Ти що, з глузду з’їхала? Це ж купа грошей!

— Боф, ти божевільний і не вмієш вести переговори!

— Я вже згодна, але треба витримати хоч якусь пристойну паузу.

— Фух! Я вже подумав, що ти почнеш торгуватися.

— Боф, про таке не торгуються. Це щедра ціна за авторські права на "Пробудження відьми". Тим більше ми обидва маємо це право. Ти пам’ятаєш?

— Ти що, як я можу забути? Без тебе ця книга не побачила б світло.

Шоковані новиною, ми пішли на зустріч дорогою, обговорюючи питання, які варто дізнатися з приводу майбутнього серіалу.