Рей Мідорі.

— Ну що ж, тепер ми прощаємося? — Ронін хитро всміхнувся, явно насолоджуючись цією миттю.

— На щастя, так! — без вагань відповіла дівчина.

— Ми ще зустрінемося, — тихо промовив капітан, не відводячи від неї погляду.

Арісен здивовано розширила очі й підозріло подивилася на нього, намагаючись зрозуміти, що він мав на увазі. Однак відповідати не стала. Лише розвернулася та зійшла з корабля.

Опинившись на березі, дівчина рушила вулицями міста. Едо виявився значно гамірнішим, ніж вона очікувала: довкола снували люди, лунали голоси торговців, а з численних крамниць доносилися різноманітні запахи.

Утім, милуватися столицею було ніколи. Їй потрібно було знайти академію «Корсарс», а де саме вона розташована, Арісен не мала жодного уявлення.

«Так я її ніколи не знайду. Треба в когось запитати», — вирішила вона.

Помітивши неподалік хлопця, дівчина підійшла до нього.

— Вітаю. Можна вас дещо запитати? Ви не знаєте, де розташована академія «Корсарс»?

Хлопець на мить замислився, намагаючись пригадати.

— Чув про неї, але, на жаль, не знаю, де саме вона знаходиться. Вибачте.

— Нічого страшного. Дякую, що відповіли.

Арісен рушила далі. Не втрачаючи надії, вона вирішила звернутися до когось іще. Цього разу її увагу привернула дівчина, яка йшла назустріч.

— Перепрошую, ви не підкажете, де знайти академію «Корсарс»?

Незнайомка невдоволено закотила очі.

— А з якого дива я повинна тобі щось розповідати?

— Перепрошую?

— Не знаю я, де та твоя академія! Зрозуміло?

— Зрозуміло, але можна було не так грубо!

Не бажаючи витрачати час на суперечку, Арісен розвернулася й пішла геть, навіть не чекаючи відповіді.

«Що за люди? Просто жах! А я думала, у столиці мешканці привітніші…»

Наступні кілька годин вона блукала містом, однак усі спроби знайти академію виявилися марними. Арісен уже починала втрачати терпіння, коли помітила дівчину, яка неквапливо йшла вулицею.

«Гаразд, спробую ще раз. Може, цього разу пощастить».

— Вітаю! Можна вас дещо запитати? — звернулася вона до незнайомки.

— Звісно. Що саме вас цікавить? — дівчина привітно всміхнулася.

— Ви не знаєте, де розташована академія «Корсарс»?

— Авжеж знаю! Я там навчаюся фехтуванню. І знаєте що? Сьогодні в нас особливе заняття — його проводитиме сам Рей Мідорі, засновник академії!

— Він засновник академії?

— Так! Він її головний директор. Зазвичай заняття проводять інші викладачі, але Рей іноді й сам долучається до тренувань. І сьогодні якраз один із таких днів!

— Зрозуміло… А я саме його й шукаю. Не могли б ви провести мене до нього?

— Звісно! Ходімо зі мною!

Арісен із полегшенням зітхнула й рушила поруч із дівчиною. Нарешті їй трапилася людина, яка не лише знала дорогу, а й погодилася допомогти.

— До речі, як вас звати? — поцікавилася незнайомка.

— Арісен, а вас?

— Харумі. Рада знайомству!

— Навзаєм. А що ви ще знаєте про Рея?

Харумі відразу пожвавішала, наче тільки й чекала нагоди розповісти про директора академії.

— Він не лише керує академією та володіє фехтуванням, а й захоплюється історією та картографією. Уявіть собі: у двадцять дев'ять років заснувати власну академію й досягти таких успіхів! Це ж неймовірно!

Арісен ледь помітно всміхнулася.

— То він у нас ще та важлива шишка? Цікаво, цікаво.

Харумі лише посміхнулася у відповідь, не надто звернувши увагу на іронію в її голосі.

За деякий час дівчата нарешті дісталися місця призначення.

— Ось ми й на місці! — радісно оголосила Харумі. — Ходімо, я покажу, куди йти.

Вона жваво побігла вперед, а Арісен поспішила за нею.

Піднявшись на другий поверх, дівчата відчинили двері й увійшли до додзьо — просторого залу для тренувань. У дальній частині приміщення виднілися ще одні двері, за якими була роздягальня.

У залі перебував молодий чоловік із каштановим волоссям і карими очима. На ньому була темна тренувальна форма, а його зосереджений вигляд і стримані рухи мимоволі нагадували Арісен ніндзя.

Дівчина не поспішала втручатися, залишившись трохи осторонь. Вона спостерігала за тим, як Харумі наближається до чоловіка.

— Харумі! Уже тут? — Рей усміхнувся, помітивши ученицю. — До початку заняття ще пів години.

— Знаю! Просто дорогою я зустріла дівчину, яка розпитувала про вас і попросила провести її до академії. Тож ось я й привела її.

Рей перевів погляд на незнайомку. Його увагу привернуло довге руде волосся дівчини, яка мовчки стояла неподалік.

— Вона? — коротко запитав він.

— Так! Гаразд, я залишу речі в роздягальні, а потім піду ще трохи прогуляюся. До заняття ж ще є час!

Харумі попрямувала до роздягальні, залишила там свої речі й покинула додзьо, залишивши їх наодинці.

Арісен підійшла ближче до чоловіка.

— Рей Мідорі, правильно?

— Саме так. — Він уважно подивився на неї. —  Слухаю вас.

— Мене звати Арісен Курогамі. Мій сенсей, Хару, сказав мені прийти до вас. Він не пояснив причини, але сказав, що ви все зрозумієте.

Почувши це ім'я, Рей помітно змінився на обличчі. Його усмішка зникла, а погляд став серйознішим.

— Хару, кажеш?.. — Він на мить замовк, ніби обмірковуючи почуте. — А з чого мені знати, що ти справді та, кого він послав?

Арісен насупилася. Після всіх пригод, які їй довелося пережити, найменше їй хотілося ще й виправдовуватися перед незнайомцем.

— Що? Ти зараз серйозно? Не час вдаватися до підозр! За словами мого вчителя, хтось відчинив Ворота Потойбіччя, і тепер його шукають. Саме тому він змусив мене піти й сказав звернутися до тебе!

Рей не відповів. Він кілька хвилин мовчки розглядав дівчину, наче намагався зрозуміти, чи можна їй довіряти.

Арісен уже збиралася щось додати, коли чоловік раптово зірвався з місця.

Вона навіть не встигла зреагувати.

Рей блискавично скоротив відстань між ними й ударив її нунчаками. Арісен відкинуло до стіни. Вона боляче вдарилася об неї та, ледве втримавши рівновагу, спробувала оговтатися.