Під чужим ім'ям.

Перед виходом Арісен зібрала найнеобхідніше. Вона вирішила видати себе за хлопця, тому одягла темний конспіративний плащ, що приховував її стать, зав'язала волосся в низький пучок і надягла на голову японський солом’яний капелюх — касу. Під плащем дівчина сховала зброю.

Закінчивши маскування, вона попрямувала до міського порту.

Біля причалу погойдувалися десятки кораблів. Арісен уважно оглядала судна, намагаючись вирішити, до кого краще звернутися з проханням доправити її до Едо. Вона вже збиралася підійти до одного з капітанів, як раптом дорогу їй перегородив незнайомий чоловік.

— Гей, малий! Чого це ти тут вештаєшся? До порту просто так не приходять!

— Я шукаю корабель, який прямує до Едо, — відповіла Арісен, намагаючись зробити голос грубішим.

— До Едо, кажеш? Тобі пощастило. Ми якраз туди тримаємо курс.

— Справді? Не могли б ви взяти мене із собою? Я заплачу. Даю слово пірата!

Незнайомець розреготався.

— Слово пірата? Ха! А ти, малий, не з боязкого десятка. Хочеш на борт — поговори з капітаном.

— Тоді не міг би ти провести мене до нього?

— Гаразд, так уже й бути. Тримайся поруч і не відставай.

Арісен пішла за чоловіком. Уперше відтоді, як залишила дім, у неї з’явилася надія, що невдовзі вона дістанеться потрібного місця

— А як тебе звати? — запитала дівчина дорогою.

— Гарольд, я квартирмейстер «Крові й солі».

— «Кров і сіль»? Це ім'я вашого корабля?

Гарольд зупинився й здивовано подивився на неї, а потім голосно розсміявся.

— А ти точно з цього світу, юначе? Звісно, ім'я корабля!

Арісен ніяково всміхнулася, намагаючись не видати свого збентеження.

— Зрозуміло…

— Ну ось, прийшли. Ласкаво просимо на «Кров і сіль»!

Квартирмейстер провів її на борт і збирався розшукати капітана, але той сам з’явився на палубі, виходячи зі своєї каюти.

— Так, годі сторчати в цьому клятому порту! Час відпливати! — гаркнув він, оглядаючи команду. Невдовзі його погляд зупинився на незнайомому юнакові поруч із Гарольдом. — А це ще хто? Гарольде, ти знову когось на борт притягнув, навіть не спитавши мого дозволу?

— Та ні ж , кепе! Цей малий проситься до Едо. Каже, заплатить за дорогу.

Кайл перевів погляд на незнайомця й уважно його оглянув.

— Як тебе звати, малий?

Арісен на мить замислилася.

— Скай. Мене звати Скай.

— Що ж, Скаю, самих грошей замало, щоб вирушити в плавання на «Крові й солі». У нас тут не прогулянковий човен. За місце на борту доведеться відпрацювати. Судячи з твого вигляду, морського досвіду в тебе як кіт наплакав, тож почнемо з простого. Драїтимеш палубу.

«Але ж я не збираюся вступати до їхньої команди! Мені лише потрібно дістатися до Едо, а я готова заплатити за проїзд. Що за безглуздя?» — обурилася подумки Арісен.

Вона кинула погляд на кораблі, що стояли неподалік, але відразу відмовилася від думки шукати інше судно.

«Гаразд. У мене немає часу ходити портом і перебирати кораблі. Доведеться погоджуватися».

— Добре. Я згоден!

— От і чудово! — усміхнувся капітан. — Гроші наперед, робота — слідом. Кенджі принесе тобі відро зі шваброю. Нічого складного, розберешся.

Арісен дістала гроші й простягнула їх капітанові. Той перерахував монети й задоволено хмикнув.

— Непогано. Зійде.

— І все ж, капітане, ви так і не представилися, — зауважила Арісен.

— Кайл. Капітан Кайл.

Дівчина кивнула.

— А Кенджі — це хто?

— Наш боцман. Він пояснить тобі, що до чого. Якщо, звісно, ти сам не вирішиш опинитися за бортом раніше.

Кайл махнув рукою, даючи зрозуміти, що розмову закінчено.

Невдовзі «Кров і сіль» відійшла від причалу. Міський берег повільно віддалявся, а разом із ним позаду залишалося й колишнє життя Арісен.

За кілька хвилин до неї підійшов боцман Кенджі, несучи відро та швабру.

— На, тримай. Наказ капітана. І дивись, не залиш після себе більше бруду, ніж було до тебе.

Арісен узялася до роботи. Вона закріпила ганчірку на швабрі й почала ретельно протирати дошки палуби.

Кілька матросів спостерігали за новачком із цікавістю. Один із них, на ім’я Нейт, зрештою вирішив втрутитися.

— Гей, Скай! Чого це ти вовтузишся зі шваброю? Палубу треба драїти, а не просто протирати, наче стіл перед обідом!

— Дякую за підказку, але я в курсі! — поспішно відповіла Арісен. — Я саме збирала...збирався це зробити! Перепрошую, трохи нервуюся. Усе-таки навколо стільки незнайомих облич. Треба звикнути.

Матроси перезирнулися.

— Ну-ну, звикай, малий. Море швидко вчить, — протягнув Нейт.

Вони залишили її в спокої, хоча в їхніх поглядах усе ще читалася підозра.

«О боже, яка ж я дурепа! Ледь себе не видала! Ідіотка!» — подумки вилаялася Арісен, ледве стримуючи бажання ляснути себе по лобі.

Вона знову взялася до роботи, цього разу намагаючись не відволікатися й не привертати зайвої уваги.

Пізніше капітан вирішив перевірити, як новий член команди впорався з дорученням. Оглянувши палубу, він побачив, що дошки вимиті до блиску.

Кайл насторожився, але нічого не сказав.

Увечері команда зібралася в трюмі. Арісен серед них не було: після важкого дня вона вже спала в невеликій каюті, яку їй виділили.

Першим заговорив Нейт:

— Кепе, цей Скай мені спокою не дає. Він новачок, а палубу віддраїв так, наче все життя на кораблі провів. Із першого разу, без жодної помилки!

— І мені він здається підозрілим, — підтримав його Гарольд. — Надто вже спритно в нього все виходить.