Таємниця сенсея.

— Ха-ха-ха!

Пролунав моторошний сміх від якого шкірою пробігли мурашки. Раптом усе осяяв спалах, і перед очима дівчини постало щось страшне й незбагненне.

Від жаху Арісен прокинулася.

— Фух...Це лише сон. Страшний сон. Кошмар!

Невдовзі вона повернулася до тренувань, ніби нічого не сталося. Роки минали,але Арісен продовжувала прагнути досконалості, прагнути опанувати ще більше бойових мистецтв,яких навчається та навчалася, попри те, що вже прославилась під прізвиськом «Пантера»

Усе йшло добре, навіть чудово, аж поки через тиждень сенсей не почав себе дивно поводити.

Арісен помічала зміни, але не наважувалася розпитувати його, боячись потурбувати або здатися надто допитливою.

Одного дня Хару сам вирішив заговорити з нею та розповісти дещо важливе.

— Арісен.

— Так, сенсею?

— Є дещо, про що я тобі ніколи не розповідав. Думаю, зараз саме час.

— Я слухаю.

Арі сіла на підлогу, притулившись спиною до стіни, і приготувалася слухати.

— У нашому світі існують Ворота Потойбіччя. За ними живуть демони, ув'язнені в людських тілах, але вони зберегли свою первісну силу. Колись ми вели з ними війну. Їм вдалося відчинити ворота й проникнути в наш світ, тому мої люди допомогли загнати кожного з них назад. Після цього я замкнув двері магічним ключем, який згодом знищив. Здавалося, все залишилося позаду....Але нещодавно я побачив видіння. Хтось відчинив ворота, і тепер вони знову на волі.

Хару відвернувся й заплющив очі.

— Незабаром вони прийдуть сюди, Арісен.

— Що? — Дівчина здивовано поглянула на вчителя. — Але ви знищили ключ! Як тоді вдалось їх відчинити? Та й мені важко повірити, що все це існує. Це ж...

— Казки? Легенди? Вигадки? — перебив її Хару.

— Так.. — тихо відповіла вона, опустивши погляд.

— Усі так думали, доки не зіткнулися з цим віч-на-віч.

Тобі доведеться покинути Авалон заради власної безпеки. Ти мусиш вижити. І я знаю, що одного дня саме ти все виправиш.

— Покинути рідне місто? Покинути вас? Але..

— Жодних «але»! Ти повинна вижити. Згодом сама все зрозумієш, а зараз не сперечайся. Іди якомога швидше!

— Гаразд, як скажете..

На її обличчі було видно наскільки вона засмутилася. Однак глибоко всередині розгорталося інше почуття — ненависть. Вона рвалась назовні, вимагаючи знищити тих, через кого їй доводиться відмовлятись від звичайного життя й усього, що було їй дороге.

Перед самим відходом майстер дав їй останнє доручення.

— Дістанься до Едо й розушкай академію «Корсерс».

Там ти знайдеш людину на ім'я Рей Мідорі. Скажи йому, що ти від мене, — він усе зрозуміє.

— Хто він такий?

Хару збирався відповісти, але раптом почулися гучні звуки.

— Немає часу пояснювати! Пора йти. Не зупиняйся й не озирайся — тільки вперед. Пам'ятай усе, чого я навчав тебе відтоді, як знайшов.

Стримуючи сльози, Арі відповіла:

— Я все виправлю!

Хару ледь посміхнувся.

— Саме це я й очікував почути. А тепер іди.

Попереду на Арісен чекав невідомий шлях, сповнений небезпек і випробувань. Їй належало залишити все, що вона знала, і вирушити назустріч долі.

Вона намагалася вирішити, куди податися насамперед, але в голові крутилася лише одна думка:

«Порт...»