Історія одного рейду.

Разом з туманами та гравцями, по всьому світу почали з’являтися портали що ведуть до певних локацій, пройти до них могли тільки гравці. В локаціях можна було підвищити рівень, та отримати магічні предмети. Але це також супроводжувалось і не безпекою. У ворота можна було зайти і вийти лише певну кількість разів. Наприклад це могла бути команда з двадцяти людей, або ж одна і та сама людина могла двадцять разів побігати у воротах, після чого вони зачинялись. Тобто великої групи з собою не взяти, і допомоги не очікуй. Тож більшість гравців не наважувалися ризикувати власним життям приймючи участь в цих походах. А тих же хто наважився, стали називати рейдерами.

Весна 2032 року, місто дніпро. Чергові ворота появились поблизу небережної. Місце огородили, і почали збирати команду, з дванадцяти чоловік для зачистки. У якості капітана виступив гравець з найвищим рівнем у області, та найбільшою кількістю пройдених локацій, Дмитро Сергійович Лисенко. Це людина не тільки зі стажем в якості гравця а й ветеран війни. Шість років тому він втратив свою єдину дитину, ще раніше загинула дружина, тож він знайшов своє покликання у таких небезпечних походах. Але зараз все було інакше, його донька повернулась, і він як ніхто інший хотів просто швидше закінчити з усіма справами та повернутися додому.

Розвідка показала, що локація являє собою ліс з озером, і обстановка там спокійна, тож рейд не мав зайняти багато часу. Для подорожі обрали шістьох гравців які вже мали досвід в походах, і шістьох новачків, які тільки бажали приєднатися до шанованого братства рейдерів. Гравці рушили в портал.

Щойно був день, але за порталом вже вечоріло. Перед групою розкинувся неймовірний пейзаж. Це був ліс, що манив людей своїми чарами, простора галявина, та озеро з невеликим островом посередині. Пейзаж був неймовірним, не часто таке можна побачити десь на землі.

Не побачивши жодного монстра, гравці розслабилися. Іноді бувало таке, що локація до якої вони потрапляли вже була зачищена, тож навіть бувалі авантюристи не придали уваги дивному спокою в цих місцях. І тільки Дмитро Сергійович щось про себе думав.

• Що ж, потрібно провести розвідку. Розділимося на групи по три чоловіки і перевіримо околиці.

Скомандував Лисенко.

В локаціях часто можна було знайти скарби чи доволі цінні речі, тож одразу повертатися назад ніхто не поспішав. Дмитро взяв з собою в команду двох новобранців, і вони разом пішли обстежувати побережжя та острівець. Інші ж групи обстежували ліс.

Минуло дві години, хлопці обійшли озеро в круг уважно все огледівши, одначе нічого так і не знайшли. Один з хлопців на ім’я Микита зайшов у воду по коліно, щоб розмістити надувного човна. Але відчув щось дивне під ногами, підсвітивши ліхтариком він побачив труп, це був труп гобліна. Хлопець швидко вибіг на берег. Дмитро не хотів нашкодити психіці хлопців тож пішов поглянути сам. Це справді був мертвий гоблін, таких іноді зустрічали в рейдах. «але чому він мертвий? Не втопився ж на такій то глибині?» думав про себе чоловік.

Гоблін різко почав рухатися, і вхопив чоловіка за ногу, одначе реакція Дмитра була швидкою, і істота одразу втратила руку. Лисенко вибіг на сушу, монстер же повільно піднявся з води «Я ж перевірив… він же справді був мертвим.. Тоді як??».

Але було дещо дивне, очі істоти горіли синім полум’ям, і воно зовсім не відреагувало на біль. «А що як він тут не один?»

• Дайте сигналку!

Чоловік попросив хлопців, що несли рюкзаки, подати сигнальну ракету.

• Так, тримайте!

Пролунав постріл, і ракета полетіла у небо. Це був сигнал, щоб не залежно від ситуації усі групи зібралися. Місце збору було біля порталу. Хлопці ринулися до точки. Але шлях не був коротким, адже вони перебували аж на іншій стороні озера. Поки вони бігли, з води один за одним підіймалися різні істоти, в загалом їх нарахували біля п’яти. І всі ці монстри, повільно крокували в слід за ними.

Ось вони вже вийшли до галявини, де буквально в трьохстах метрах від них стояв портал. Але інших груп усе ще було не видно. «Чорт, хоч би з ними було все гаразд…» - Думав Лідер групи. Підійшовши ближче до порталу, лідер скомандував.

• Захищаємося!

Почалась битва, п’ятеро проти трьох. Гравці використовували свої навики, і мали повний запас мани, тож шанси на перемогу були, і вже скоро мали прибути інші групи для підтримки. Бій продовжувався хвилин двадцять, але люди перемогли. Вони були виснажені, але повертатися покинувши інших було не можна, тож потрібно було чекати. Про всякий випадок, було запущено ще одну сигнальну ракету. Але ніхто так і не поспішав. Буквально через декілька секунд після цього з лісу показались не великі сині вогні, що були схожі на очі тих зомбі що вони щойно перемогли, а згодом показались і самі володарі цих очей. Це було ще п’ятнадцять істот.

Сил на битву вже не було, тож необхідно відступати.

• У портал, швидше!

Одразу після цих слів, одна з переможених істот, що валялася на землі ожила, її очі знов загорілися вогнем, і одним рухом воно відтяло ногу одному з хлопців. Дмитро пустив кулю їй в лоб, і та впала. Одначе не померла, кулі тут не сильно допомагали, навіть шкіри не пробили.

• Ти! Бери його і тягни до порталу, я їх затримаю.
• Т-так!...

По очах другого хлопця було видно переляк, одначе він не втрачав надії вибратись звідси живим, тож узяв напарника під плече і побіг до воріт.

Дмитро Лисенко лишився прикривати тил, він активував «Полум’я душі» це був рідкісний навик, який потребував для використання не ману, а життєву силу власника. На томість же чоловік отримав силу керувати вогнем як сам того побажає. Тож він створив стіну з вогню, який заполонив вся галявину, і вже збирався тікати вслід за хлопчаками. Але крізь стіну вогню пройшла людина, це була не одна з тих істот що напали на них, але це і не був член їх групи. Це був чоловік високого зросту, мускулистий  та з широкими плечами. Вдягнений він був в медвежу шкуру, а лице прикривав шолом з черепа якоїсь тварини, а в руках він тримав дві бойові сокири.