Бій з тролем

Минуло три дні, ворона продовжувала приносити хлопцю ягоди, і вказала дорогу до води, а саме, до поляни біля озеру. Це було доволі гарне місце, на побережжі була все ще зелена трава, озеро було округлим, і центрі нього був невеликий острівець. На березі хлопець і поселився.

Як тільки рани більш менш затяглися, Рейвен спробував піти з лісу. Але що разу, куди б і як далеко він не йшов, завжди виходив на велику поляну біля озеру. Герой робив нескінченні спроби вибратися з лісу, але просто блукав колом. Через декілька днів і більше десятка спроб він все ж втратив надію покинути це прокляте місце. Але хоча б з'ясував, що в лісі живих мерців, які прислідували його, не було.

З тих пір минув вже майже тиждень. Ворона виявилась не аби якою розумницею, завжди направляла героя з повітря, попереджаючи про небезпеки. Також знаходила лікувальні трави та якісь ягоди на перекус. Хлопець же поправився, і почав займатися полюванням на невелику здобич, і ділився нею зі своєю помічницею. В загалом у них вийшов не поганий такий симбіоз.

Так минуло два місяці, похолоднішало. Птаха ніби холоду і не помітила, а ось Рейвен виявився тим ще мерзляком. Тож наступною їх пригодою було полювання на істот з густим міхом, таких як медведі. Одначе єдиний медвідь в цьому лісі був у тричі більшими і сильніші від звичайних, простим мечем його не заколоти, а у Рейвена зі зброї була тільки стара ліснича сокира, яку він нещодавно підібраву лісі. Викопати пастки у промерзлій землі також можливості не було. Але і від холоду помирати не хотілося.

Проте робити було нічого, герой грівся як міг, вогнещем та постійними фізичними вправами. Також спробував збудувати собі малу халупу, і це покращило шанси хлопця на виживання, хоч в ній все-ще було доволі прохолодно.

Минуло дев'ять днів, встиг випав перший сніг, і вдарили люті морози, озеро вкрилось кригою. Увесь цей час ворона стежила за ведмедем. І ось, він приліг у своїй барлозі та заснув. Птаха поспішила до героя, і почала клювати його та кликати за собою. Рейвен вже звик довіряти своїй птасі, тож послідував за нею. Як почулись гучні звуки, що були схожі на кроки, але дуже гучні, мов йде якийсь гігант.

Так і виявилося, це був троль - велетень. Герой якось вже зустрічався з такими коли був гладіатором на арені. Проте ті істоти були максимум три метри зростом, і навіть так були складними противниками. Тут же був справжній гігант, зростом метрів з п'ять – сім. Рейвен затаївся в деревах, недалеко від барлоги медведя, адже навіть маленький троль був грізним супротивником, а тут така махина… тож краще було просто перечекати.

Троль цілеспрямовано йшов прямо до медвежої барлоги. Велетень сунув туди ліву руку, і взревів. Медвідь спав не дуже міцно, тож як тільки в його покоях з'явилася рука, він одразу її укусив. Сили укусу вистачило щоб велетень лишився кисті руки. Почався двобій велетнів.

Ведмідь, опершись на чотирьох лапах був зростом близько трьох з половиною метрів, велетень же порівняно з ним був справжнім титаном, тож було ясно хто переможе. До того ж у троля в правій руці була велика дубина, за допомогою якої він швидко впорався з противником. Але через свою необачність, лишився руки, і був поранений.

Рейвена мучило бажання спробувати напасти на раненого троля. Але хоч той і був поранений, він все ще стояв на ногах і був занадто небезпечним противником, «якби ж тільки хтось міг його відволікти», тихо мовив герой. І не заставивши себе чекати з’явилася ворона, вона на мить зависла у повітрі, очі загорілися червоним, і троль просто застив в трансі.

Герой швидко зрозумів, це - шанс. Вискочивши з хащ він кинувся до ніг велетня, і з усієї сили вдарив по лівій нозі ззаду, перерізавши сухожилля. Троль прокинувся, і закричав, але Рейвен не розгубився, і наніс другий удар по іншій нозі. Велетень заревів ще більше, і впав на коліна, опершись руками об землю. Хлопець не став втрачати можливості, вскочив до нього на спину, і наніс сокирою точний удар по голові проломивши череп. Але цього виявилось недостатньо.

Сокира міцно застрягла у голові титана, але він не помер. Навпаки, дуже сильно розлютився і скинув Героя зі спини, після чого спробував роздавити руками. Рейвен кинувся тікати. Благо троль з пораненими ногами був доволі повільним, тож порівнявся в швидкості зі звичайною людиною, і шанси урятувати своє життя були не нульовими.

Як тут, десь в стороні, почулася ворона. Рейвен вирішив бігти на звук. Пробігши десь з пів кілометра він вийшов на ту саму галявину з замерзшим озером, над озером кружляла птаха. Хлопець продовжав бігти, адже титан не відставав ні на крок.

Герой вибіг на замерзше озеро, троль подався за ним. Почувся гучний тріскіт, це була крига, що ламалася під вагою велетня. Тут хлопець і зрозумів у чому був план ворони, і продовжив бігти далі. Аж поки під тролем зовсім не проломився лід, і він ринув під воду. Через те що троль був сильно поранений, виплисти він вже не зміг.

Так і закінчився бій з велетнем. Герої отримали собі шкіру медведя, і великий запас медвежого м’яса. Також було вирішено переїхати до ведмежої барлоги, так як там було тепліше ніж в халупі. Рейвен же остаточно впевнився, що готовий довірити вороні своє життя, а також як би не хотілося цього признавати, але ця птаха, мабуть, була розумнішою від більшості людей яких він знав, і навіть від нього самого.

Наступного вечора, герой задумався над ім’ям для свого товариша. Тож почав підбирати імена.

- Рікко!

Ворона клюнула Рейвена в голову.

- Не подобається? Тоді – Луї?

Ворона знов клюнула Рейвена в голову.

- Хмм… Кеша?

Хлопець продовжував називати імена які йому подобались, але жодне з них птасі не приглянулось. Результатом цього стала велика гуля від дзьоба ворони на його голові. І тут до хлопця дійшло, ворона – самка, а він увесь час пропонував чоловічі імена.