Ворона помічник

Нічний ліс, велитенські дерева, блакитна луна. Під одним з дерев лежить молодий хлопець, увесь в ранах та крові.

Герой продовжував лежати стікаючи кров’ю, покликати когось на допомогу він не міг, адже все ще був ризик що мертвяки десь не далеко.Та й навряд тут були люди. Подумки, Рейвен вже встиг попрощатися з життям. Навряд йому грозила смерть від втрати крові, адже в його житті були ситуації і гірші. Одначе без допомоги лікаря в диких умовах, скоріш за все він і пари днів не протримається.

В котре озирнувшись навколо, його погляд пав на птаху, яка уважно дивилася на нього з дерева. Це була ворона. Ворони – завжди прислідували армію мертвих, там де мертвяки там і вони, тож ці птахи стали символом смерті серед людей. Рейвен розумів, що вона, скоріш за все, чекає часу його смерті, щоб в довіль насититись його залишками, і це йому не дуже подобалось. Але і прогнати він її не міг, адже є ризик привабити увагу куди більш проблемних істот.  Так вони і продовжували дивитись одне на одного, доки ворона не полетіла.

«Дивно, я думав вона моєї смерті чекає… Ну і добре…» подумав про себе герой.

Але не довго радувався, птаха повернулась. Цього разу у дзьобі у неї були лікарські рослини, які герой одразу упізнав, оскільки часто користувався ними на завданнях. А в пазурах була гілка невідомих червоних ягід.

«Не вже вона хоче мені допомогти? З лікарськими рослинами усе зрозуміло, але ці ягоди… Можливо вона намагається мене задобрити щоб потім отруїти?» Хлопець чув що ворони доволі кмітливі птахи, але ж не настільки, правда ж?

«Так, заспокойся Рейвен, це усього лиш ворона, навряд вона має якісь плани… да і яка взагалі різниця від чого помирати» Герой швиденько все обдумавши прийняв дар від ворони, обробив рани, але ягоди їсти не поспішав.

Птаха полетіла.

Настав ранок, хлопець проголодався. Здається, мертвяків навколо немає, але піти вполювати якусь здобич сил все ще не було. Та і рани хоч і оброблені, але більшість з них все ще кровоточили. Нарешті, він вирішив з’їсти ті червоні ягоди.

Ягоди виявились доволі бридкими на самак, але трохи втамували голод, і навіть кровотеча спинилася, здається ці ягоди як раз таки зупиняли кров. «Я колись чув, що тварини інстинктивно відрізняють лікарські рослини, але щоб настільки… знав би раніше, завів би собі такого помічника»

Рейвен згадав, що коли йому було років десять, він дуже любив тварин, і хотів завести собі улюбленця. Але його батько був проти. Потаємно від батьків він приніс додому малого котика. Той прожив з ним аж декілька місяців і весь час лишався не поміченим. Але це не могло продовжуватись довго, і правда стала явною. Щоб покарати хлопця, батько власноруч, у сина на очах, розправився з невинною тваринкою. Наш герой проплакав до вечора, а потім тихо зібрав найнеобхідніші речі, і втік з дому.  Він рушив на південь, подалі від жорстокого батька, на зустріч пригодам. Більше хлопця ніхто з його близьких ніколи не бачив.

Тим часом повернулась ворона, цього разу вона принесла ще більше червоних ягід. Хлопець, згадавши їх смак, трохи скривився, але не став відмовлятись. Птаха поклала ягоди біля себе, трохи відійшла назад, і стала чекати поки людина їх візьме.

Рейвен чув, що люди іноді приборкують диких тварин, в екстрених умовах. Але в цій ситуації, ненадовго, йому здалося що приборкати тут намагаються саме його. «Ну, робити нічого» подумав він і прийнявся поїдати ягоди.